Ну и? Чего говорить/делать/кого бить/куды бечь?
Тихо, очень тихо молчим. Главное это не с нами.
Ну хАрАшо, так всё же предложения какие?
[img]
http://fotki.yandex.ru/users/grizfriz07/view/887156/[/img]
Яка б не була притаманна кожному народові демократична тра¬ди¬ція, обов’язковою, виразною ознакою будь¬якої демократії залиша¬ється законопослушенство. Законопослушенство людини, народу, влади. Маємо триматися закону, бо інакше ніколи не матимемо порядку.
Нарід для збереження порядку має влади слухатися. Принаймні, ко¬ли вона не виступає проти Божої во¬лі. Коли ж влада починає виступати проти Божого порядку, кривдить людей, нарід має право виступити проти влади — до такої міри, щоби владу усунути. Але як провести границю? Як визначити, до якої міри можна терпіти, а коли — вже ні? Адже влада може чинити народові великі кривди, біль, але при тому бути надзвичайно ефективною. Як¬от гітле¬рівська влада для Німеччини. Гітлер зробив багато для німецької держави, для її економіки, тому так багато німців його підтримували. Але виявилося, що при тому потерпіло багато невинних людей, була розв’я¬зана вій¬на. Винищували спочатку психіч¬но хворих, потім калік, потім євреїв. Це противно Божій волі, це не вкла¬дається ні в які моральні рамки. І це дуже яскравий приклад того, чого стер¬піти не можна ніяк. Це неможливо виправдати жодною ефек¬тив¬ністю. Коли влада починає від¬мов¬ляти людям в їхніх людських правах, нарід може виступити проти влади.
Виступ проти влади — завжди великий ризик. Ми маємо приклади ре¬волюцій — французька, російська. Чи були ці виступи виправдані? Чи вони щось поправили? Чи вони одне лихо заступили іншим? Революція — дуже небезпечна річ. Справжня революція мала би грунтовно виправити лиха, які коїлися за попередньої влади. Якщо царизм був шкідливий, то добре — давайте міняти. Але чи замінили монархів у Росії чи у Фран¬ції моральною, справедливою владою? Ні! Царів¬королів заступила інша група людей, нітрохи не краща, ніж поперед¬ні володарі. Тому до революції не варто ставитися ціл¬ковито романтично — це не завжди зміна на краще.
Зараз у нас є приклад — Північна Африка, де нарід виступає проти своїх багатолітніх правителів. Ми мало знаємо про конкретну ситуацію, але в кожному разі нарід і влада вдалися до кровопролиття.
За умов демократії, коли держава є демократичною у повному зна¬чен¬ні цього слова, тобто діють закони законопослушенства, — тоді має¬мо відразу впроваджену в Консти¬туцію можливість змінити владу, приміром, при помочі виборів. Ми не задоволені тими, хто при владі? До побачення, вибираємо інших. Але така гладенька зміна влади можлива тільки в законопослушній державі, де влада також є законопослушною. Тобто це — ідеальна демократія. Тепер же, якщо влада не хоче поступитися, не хоче піти — як в тих африканських державах — людям доводиться братися до методів фізичного поборювання, до збройних методів. Незадоволення народу є знаком для людей при владі — якщо вони мають сумління, вони повинні піти і поступитися місцем іншим. Втім, так не трапляється майже ніколи й ніде. Той, хто дорвався до влади, вже міцно її тримається. Адже пам’ятаймо: мати владу — то є велика спокуса.
Отже, єдиний спосіб уникнути при кожній зміні влади потрясінь, які можуть коштувати навіть людського життя, — мати здорові закони і міцно їх триматися. Наша головна трудність саме в цьому — ми не пристосовує¬мо¬ся до законів, навпаки, ми прис¬то¬совуємо закони до наших забаганок. Навіть Конституцію змінюємо що¬кілька років. І навіть не розуміємо, наскільки важливо те, що робимо. Бо в нас немає поняття про те, що є закон. Держави — великі, сильні — обов’язково мають якийсь підста¬во¬вий основний закон. І саме тому вони великі й сильні. Бо в них є со¬лідна основа, на яку спирається вся державна споруда і яка нізащо не може бути зневажена, принесена в жертву. На¬томість ми міняємо власні закони як рукавички відповідно до пори року. То яка в нас сила? В чому вона має бути, якщо в нас нема закону? Нема самого поняття про закон. Нема міц¬ного грунту під ногами. Нема на чому будувати своє життя і свою державу.
Чому так? Це дуже небезпечний момент у нашому розвитку. І єдиний спосіб вийти з цього небезпечного становища — виховувати, формувати інший погляд на ці підставові речі. Той, хто має розум, повинен говорити про це голосно, говорити насамперед з молодими людьми. Молодь повинна відчувати, що є щось добре, тривале, вартісне. Адже молоді люди мають не лише ентузіазм, вони ще мають особливе відчуття, що є добре. Це Божий дар молодості — і на це треба звертати увагу.
