ЗАКОН УКРАЇНИ Про автомобільний транспорт
Новые сообщения
Количество постов 1
Автор
Сообщение

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про автомобільний транспорт

Цей закон встановлює правові основи державного регулювання з питань задоволення потреб суспільства і економіки у перевезенні пасажирів та (або) вантажів автомобільними транспортними засобами, створення ринку перевезень на умовах добросовісної конкуренції, безпечних процесів перевезень, ефективного споживання ресурсів та зменшення техногенного впливу транспортних засобів на довкілля.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Терміни та визначення понять
1. У цьому Законі наведені терміни і поняття вживаються в такому значенні:
1) автобус – транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев'ять з місцем водія включно;
2) автобусний маршрут – шлях проходження автобуса між початковим та кінцевим пунктами із визначеними зупинками на дорозі для посадки (висадки) пасажирів;
3) автобусний маршрут загального користування – автобусний маршрут доступний для всіх осіб, на якому здійснюють регулярні пасажирські перевезення на умовах, затверджених відповідним організатором перевезень;
4) автобусний маршрут міжміський – автобусний маршрут, що з'єднує населені пункти, відстань між якими перевищує 50 км;
5) автобусний маршрут міжнародний – автобусний маршрут, який перетинає державний кордон і має за межами України зупинку, передбачену розкладом руху автобуса,затвердженим організатором перевезень;
6) автобусний маршрут міжобласний – приміський чи міжміський автобусний маршрут, який виходить за межі території Автономної Республіки Крим чи області і має за межами цієї території зупинку, передбачену розкладом руху автобуса, затвердженим відповідним організатором перевезень;
7) автобусний маршрут міський – автобусний маршрут, який не виходить за межі території населеного пункту;
8) автобусний маршрут приміський – автобусний маршрут, що виходить за межі населеного пункту і протяжність якого не перевищує 50 км;
9) автобусний маршрут спеціальних регулярних перевезень – автобусний маршрут призначений для перевезення працівників підприємств на роботу і з роботи, школярів, студентів, учнів профтехучилищ на навчання та з навчання, з визначеними паспортом маршруту місцями зупинок і періодичністю перевезень;
10) автомобіль – колісний транспортний засіб, який урухомлює джерело енергії, що встановлене на цьому транспортному засобі, має не менше чотирьох коліс;
11) автомобіль вантажний – автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;
12) автомобіль легковий – автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння не більше ніж дев'ять з місцем водія включно;
13) автомобільний перевізник – фізична або юридична особа – суб’єкт господарювання, яка надає послуги з перевезень чи здійснює перевезення для власних потреб пасажирів та (або) вантажів автомобільними транспортними засобами;
14) автомобільний транспортний засіб – автомобіль (автобус, вантажний чи легковий автомобіль), причіп чи напівпричіп;
15) автопавільйон – споруда на автобусній зупинці для короткочасного перебування пасажирів;
16) автостанційний збір – плата за надання обов'язкових послуг автостанціями, що справляється з осіб, які придбавають квитки на проїзд автобусами приміських, міжміських та міжнародних маршрутів;
17) автотранспортне підприємство ? підприємство, яке забезпечує перевезення пасажирів та (або) вантажів і утримання автомобільних транспортних засобів;
18) атестація автостанцій – обстеження автостанцій на відповідність встановленим вимогам до автостанцій відповідного класу з видачею свідоцтва;
19) безпечність технічного стану – відповідність транспортного засобу вимогам, встановленим до його конструкції та експлуатаційних характеристик, згідно із законодавством та інформаційним забезпеченням виробника;
20) вантажні перевезення – перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;
21) великоваговий транспортний засіб – транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з вагових параметрів якого перевищує гранично допустиме значення максимальної маси чи навантаги на вісь;
22) великогабаритний транспортний засіб – транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з габаритних параметрів якого перевищує гранично допустиме значення;
23) внутрішні перевезення – перевезення пасажирів та (або) вантажів територією України без перетину державного кордону чи з перетином кордону без зупинок для посадки, висадки пасажирів та (або) навантаження, розвантаження за кордоном України;
24) водій – особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі;
25) графік руху – документ, що містить дані про час відправлення певного рейсу автобуса, що здійснює перевезення пасажирів на маршруті, з початкової зупинки маршруту, прибуття, час стоянки, відправлення послідовно з кожної наступної зупинки з визначенням їх назви, місця розташування та відстані від початкової зупинки та відправлення з кінцевої зупинки у зворотному напрямку із зазначенням таких же показників;
26) дозвіл на здійснення міжнародних перевезень автомобільним транспортом – документ, що видається компетентним органом договірної сторони для виконання перевезень територією цієї договірної сторони, транспортним засобом, зареєстрованим в іншій договірній стороні, зокрема, з метою транзитного перевезення;
27) дозвіл узгодження умов та режимів перевезень – документ, який видає компетентний орган та дає право на проїзд великовагового та (або) великогабаритного транспортного засобу певним маршрутом;
28) документи на вантаж – документи, необхідні для здійснення внутрішніх (товарно-транспортна накладна) чи міжнародних (міжнародна товарно-транспортна накладна CMR) перевезень вантажів автомобільним транспортом;
29) екскурсійні міські перевезення – цілеспрямовані поїздки груп людей (дітей) на автобусах в межах міста за заздалегідь визначеними маршрутами до історичних, культурних, природних та інших визначних місць;
30) експлуатаційний життєвий цикл транспортного засобу (його складника) – сукупність процесів застосування за призначенням, підтримування роботоздатності, енергоефективності, безпечності технічного стану транспортного засобу (його складника) для людей та довкілля, а також систематичного передавання на утилізування швидкозношуваних складників, експлуатаційних рідин у період від уведення транспортного засобу до сфери технічної експлуатації до передання його на утилізування;
31) замовник транспортних послуг – юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів та (або) вантажів;
32) затвердження типу колісного транспортного засобу, частин та обладнання – сукупність процедур, за допомогою яких уповноважений орган затвердження типу підтверджує, що тип колісного транспортного засобу, частин та обладнання відповідає визначеним технічним приписам;
33) зимовий сезон – період часу, який розпочинається датою досягнення природних умов, за яких впродовж семи діб утримується температура навколишнього природного середовища нижче ніж плюс 5 °С, а закінчується датою досягнення природних умов, за яких впродовж семи діб утримується температура навколишнього природного середовища вище ніж плюс 5 °С;
34) зупинка громадського транспорту – спеціально облаштована територія, що знаходиться на маршруті громадського транспорту, для очікування автобуса, посадки і висадки пасажирів;
35) індивідуальна контрольна книжка водія – документ установленого зразка, що містить інформацію щодо перевірки технічного стану транспортного засобу та стану здоров’я водія перед виїздом на маршрут, а також режим його праці і відпочинку у разі відсутності контрольного пристрою (тахографа);
36) інформаційне забезпечення від виробника (імпортера) – визначена виробниками транспортного засобу, його складових частин та обладнання, зокрема надана ними імпортеру для передання третім особам, інформація, необхідна для ідентифікації транспортного засобу, його складових частин та обладнання, визначення вимог щодо безпеки, технічного стану, технічного обслуговування і ремонтування;
37) інфраструктура автомобільного транспорту – сукупність суб’єктів і об’єктів, за допомогою яких забезпечують ефективні й безпечні для життєдіяльності людей, довкілля та держави процеси перевезення пасажирів та (або) вантажів колісними транспортними засобами, також у комбінації їх із засобами інших видів транспорту;
38) каботажні перевезення автомобільним транспортом – перевезення вантажу та (або) пасажирів автомобільним транспортним засобом, зареєстрованим на території іноземної держави, між двома пунктами, розташованими на території України, так само як і українським транспортним засобом по території іноземної держави;
39) квиток на проїзд, перевезення багажу – документ на паперовому, електронному, магнітному носії з відповідними реквізитами і змістом згідно із законодавством, який підтверджує факт укладення з пасажиром договору на перевезення і дає право на проїзд та (або) перевезення багажу на регулярних автобусних маршрутах;
40) колісний транспортний засіб – транспортний засіб, призначений для руху безрейковими дорогами, який використовується для перевезення людей та (або) вантажів, а також перевезення і урухомлення під час руху чи на місці встановленого на ньому обладнання чи механізмів для виконання спеціальних робочих функцій;
41) комерційні перевезення автомобільним транспортом – надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів або здійснення цих перевезень для власних потреб суб’єктами господарювання;
42) компетентний орган із забезпечення виконання міжнародних договорів у сфері автомобільного транспорту – центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту (далі – компетентний орган);
43) літній сезон ? період часу впродовж календарного року у проміжок часу між датами кінця і початку зимового сезону;
44) ліцензійна картка транспортного засобу – документ, який містить реєстраційні дані ліцензії та транспортного засобу;
45) марковання (марковина) ? нанесені на виріб знаки, які характеризують цей виріб;
46) міжнародні перевезення – перевезення пасажирів і вантажів з перетином державного кордону;
47) міжнародне човникове (маятникове) перевезення – перевезення групи пасажирів, що здійснюються у визначений строк з території однієї держави до місця тимчасового перебування на території іншої держави з наступним поверненням групи автобусом того ж перевізника в державу її початкового від’їзду;
48) напівпричіп – причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача;
49) небезпечний вантаж – речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності і неочищена тара з-під них, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами України або за результатами випробувань, залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину, віднесено до одного з класів небезпечних речовин;
50) нерегулярне перевезення пасажирів автомобільним транспортом – разове перевезення групи попередньо визначених замовником пасажирів згідно з письмовим договором, укладеним між перевізником і замовником перевезень на певний день і час, яке не може здійснюватись щоденно чи з визначеним інтервалом і мати ознак регулярних або спеціальних регулярних перевезень, що постійно повторюються, таких, як маршрут, час і місце відправлення-прибуття, пункти посадки-висадки пасажирів;
51) оборотний рейс – шлях руху автобуса від початкової до кінцевої і у зворотному напрямку – до початкової зупинки маршруту;
52) об’єкти інфраструктури автомобільного транспорту – рухомі і нерухомі об’єкти, за допомогою яких забезпечують функціонування автомобільного транспорту, зокрема:
- автовокзали, автостанції, зупинки громадського транспорту, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки автобусів під час посадки та висадки пасажирів;
- автомобільні дороги відповідно до законодавства України;
- автотранспортні підприємства чи транспортні підрозділи інших підприємств;
- підприємства перевантажування, тимчасового зберігання вантажів;
- підприємства технічного сервісу транспортних засобів;
- підприємства чи підрозділи підприємств, які здійснюють технічний контроль колісних транспортних засобів;
- підрозділи та мережі зв’язку і інформаційного забезпечення автотранспортних чи інших підприємств, які забезпечують своєчасний обмін даними та доведення необхідної інформації до органів управління об'єктами інфраструктури та транспортними процесами;
- підрозділи і засоби виконання функцій відповідно до Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту»;
- засоби навантажування, перевантажування;
- мережі тепло-, газо-, водо- та електропостачання, каналізації, очисних технологічних споруд підприємств;
- інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах об’єктів інфраструктури і призначені для убезпечення процесів надання транспортних послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) на автомобільному транспорті;
- заклади, підприємства та організації, які здійснюють спеціальне навчання працівників галузі автомобільного транспорту та суміжних галузей;
- науково-дослідні установи і підприємства, випробувальні центри і лабораторії, автополігони, які здійснюють дослідження і наукове забезпечення у галузі автомобільного транспорту;
53) організатор перевезень – орган виконавчої влади або виконавчий орган місцевого самоврядування, який організовує перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на відповідній території та проведення конкурсу з визначення перевізника для роботи на автобусному маршруті загального користування відповідного сполучення на договірних засадах та здійснює постійний контроль за виконанням перевізниками умов договору чи дозволу;
54) параметри комфортності автобуса – конструктивні параметри та обладнання автобуса, які визначають комфортність поїздки пасажира;
55) пасажир – особа, якій надається послуга з перевезення автомобільним транспортним засобом, яка не бере участь у керуванні ним чи у його обслуговуванні;
56) пасажирські перевезення – перевезення пасажирів легковими автомобілями або автобусами;
57) паспорт регулярного спеціального автобусного маршруту – документ, що визначає умови здійснення перевезень на маршруті та його характеристику і містить: схему маршруту, розклад руху, графіки режимів праці та відпочинку водіїв, інформацію про небезпечні місця та транспортні засоби,що можуть використовуватись на маршруті із зазначенням їх категорії, класу, пасажировмісності, відповідності певному рівню екологічних стандартів;
58) перевезення для власних потреб – це перевезення без отримання плати за перевезення, що здійснюються власними транспортними засобами суб’єкта господарювання з метою забезпечення виробничої діяльності чи інших потреб, за умови, що ці перевезення є супутніми до основної діяльності для зазначених осіб і транспортним засобом управляє водій, що є в штаті особи або сама фізична особа-підприємець;
59) перевезення легковими автомобілями на замовлення – перевезення пасажирів легковим автомобілем загального призначення, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу чи на обумовлений термін обслуговування, у якому визначають умови обслуговування, вартість послуги, термін її виконання та інші положення за домовленістю сторін;
60) перевірка на дорозі – перевірка компетентним органом транспортних засобів суб’єкта господарювання на об’єктах інфраструктури (автовокзали, автостанції, зупинки громадського транспорту, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси, спеціально облаштовані майданчики і ділянки дороги та інші об'єкти, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту);
61) підготовка до утилізування – демонтаж або видалення, накопичення до транспортної норми відповідно до законодавства, забезпечення систематичного передавання швидкозношуваних, пошкоджених складників та експлуатаційних матеріалів, що втратили споживчі властивості, транспортного засобу на пункт збору чи перероблення відповідно до законодавства;
62) підприємство технічного сервісу – підприємство, яке забезпечує технічні операції і процеси з утримання транспортних засобів у безпечному технічному стані відповідно до технічних умов виробника та норм законодавства;
63) послуга з перевезення пасажирів чи вантажів – перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату чи за власний кошт;
64) Припис ЄЕК ООН ? технічний припис Європейської Економічної Комісії Організації Об`єднаних Націй стосовно мінімальних вимог до технічного стану транспортного засобу в рамках Угоди про прийняття єдиних технічних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів;
65) причіп – транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем;
66) регулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом – перевезення пасажирів на автобусному маршруті за певною схемою маршруту і розкладом руху, затвердженими відповідним організатором перевезень;
67) рейс – шлях руху транспортного засобу між початковим та кінцевим пунктами певного маршруту;
68) ремонтник авторизований – юридична особа або фізична особа-підприємець, яка має повноваження від виробника транспортних засобів надавати послуги (виконувати роботи) з технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів, їхніх систем, складників в мережі технічного сервісу цього виробника;
69) ремонтник незалежний ? юридична особа або фізична особа-підприємець, яка надає послуги (виконує роботи) з технічного обслуговування і ремонтування колісних транспортних засобів, їхніх систем, складників поза мережею технічного сервісу виробника транспортних засобів;
70) розклад руху – документ (таблиця), що містить сукупність графіків руху автобусів на всіх рейсах маршруту та підсумкові дані про кількість рейсів, час роботи маршруту (початок – закінчення), періодичність виконання рейсів (дні тижня), сезонність та специфіку роботи маршруту (маршрут вихідного дня), категорію, клас та кількість автобусів, що здійснюють перевезення на маршруті;
71) свідоцтво професійної компетентності – документ установленого зразка, що засвідчує компетентність суб’єкта персоналу автомобільного транспорту, діяльність якого пов’язана з наданням послуг автомобільного транспорту;
72) сертифікат відповідності виробничої бази та послуг пасажирського автотранспорту вимогам законодавства про автомобільний транспорт – документ, яким орган із сертифікації, підтверджує, що процеси перевезення та процедури і процеси з утримання транспортних засобів автотранспортного підприємства відповідають вимогам цього закону;
73) сертифікат відповідності транспортного засобу (частин та обладнання) – документ, яким виробник підтверджує, що окремо взятий транспортний засіб (партія частин та обладнання) відповідає затвердженому типу;
74) сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження – документ, яким уповноважений орган затвердження типу чи орган із сертифікації підтверджують, що окремо взятий транспортний засіб чи партія частин та обладнання, які не мають сертифіката типу, відповідають визначеним технічним приписам;
75) сертифікат типу транспортного засобу, частин та обладнання – документ, яким уповноважений орган затвердження типу підтверджує, що тип транспортного засобу, частин та обладнання затверджено відповідно до вимог законодавства;
76) соціальний маршрут – міський чи приміський автобусний маршрут загального користування, соціальна необхідність якого визначена в установленому порядку відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування;
77) спеціальні регулярні перевезення – це перевезення певних категорій пасажирів, які здійснюються за письмовим договором між замовником перевезень і перевізником на певному маршруті за розкладом на умовах, визначених паспортом цього маршруту, погодженим з відповідним організатором перевезень. Спеціальні регулярні перевезення призначені для перевезення працівників на роботу і з роботи, школярів, студентів, учнів профтехучилищ на навчання та з навчання;
78) спеціальне навчання водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів – спеціальне навчання водіїв для одержання додаткових актуалізованих знань щодо законодавчих, організаційно-технологічних норм і правил надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;
79) спеціальне навчання керівників і спеціалістів автомобільного транспорту – спеціальне навчання, що проводиться з метою поглиблення раніше здобутих знань, умінь та навичок керівників і спеціалістів, вивчення та дотримання ними чинних правил, вимог актів законодавства та нормативних документів у сфері надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки відповідно до визначеного напряму їх діяльності;
80) сполука транспортних засобів – зчеплені транспортні засоби, які беруть участь у дорожньому русі, як єдине ціле;
81) суб’єкти інфраструктури автомобільного транспорту – це юридичні та фізичні особи-підприємці, які забезпечують усі або окремі процеси безпечного утримання і щозмінного допуску колісних транспортних засобів до руху, перевезення пасажирів та (або) вантажів, тимчасового зберігання вантажів, перебування пасажирів на об’єктах інфраструктури, спеціальне навчання персоналу, виконання функцій відповідно до Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту»;
82) таксі – легковий або вантажний автомобіль, з кількістю дверей не менш ніж чотири, призначений для надання послуг з перевезення пасажирів та (або) їх багажу в індивідуальному порядку, що відповідає вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту та зареєстрований як таксі;
83) технічне розслідування – виявлення обставин та організаційних причин виникнення дорожньо-транспортних пригод в інфраструктурі автомобільного транспорту з метою розроблення заходів, спрямованих на запобігання таким пригодам;
84) технічні приписи – Правила Європейської Економічної Комісії Організації Об`єднаних Націй (Правила ЄЕК ООН) - міжнародні технічні регламенти, які є додатками до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, підписаною 20 березня 1958 року в м. Женева, з поправками 1995 року (Женевська угода 1958 року), нормативно-правові акти, технічні регламенти, національні стандарти, нормативні документи, технічні вимоги, що стосуються певних категорій транспортних засобів чи обладнання, які застосовуються у законодавчо регульованій сфері;
85) транспортний засіб загального призначення – транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів та (або) вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу);
86) транспортний засіб комерційного призначення – зареєстрований колісний транспортний засіб, що використовується суб’єктом господарювання для надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів чи здійснення цих перевезень для власних потреб;
87) транспортний засіб особистого користування – зареєстрований колісний транспортний засіб, товарних позицій 8702, 8703, 8704 (повною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) та причіп до нього товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, що перебуває у власності або тимчасовому користуванні громадянина, не використовується для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно;
88) транспортний засіб спеціалізованого призначення – транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів та (або) вантажів (автобус для перевезення дітей, інвалідів, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, швидка медична допомога, автомобіль інкасації, мобільний офіс, мобільна лабораторія, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання, передбачене законодавством (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями, приладами тощо);
89) транспортний засіб спеціального призначення – транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (аварійна або ремонтна майстерня, автокран, пожежний, автобетономішалка, автовоз, підіймач чи бурова на автомобільному шасі, транспортний засіб для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо);
90) транспортно-експедиторська послуга – робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;
91) треті країни – будь-які інші країни стосовно країни нерезидента та резидента;
92) убезпечення перевезень автомобільними транспортними засобами – комплекс заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам в частині вибору транспортних засобів, відповідних вимогам законодавства за видами перевезень пасажирів (вантажів), забезпечення наявності елементів пасивної безпеки та застосування водієм і пасажирами засобів пасивної безпеки (ремені безпеки, міцність сидінь, захист пасажирів у випадку зміщення багажу, упередження виникненню пожежі, передній і задній протипідкатні пристрої, захист від у удару в кермо, інші), закріплення вантажів відповідно до законодавства, відповідне технічне обслуговування та ремонтування транспортних засобів підготовленим персоналом, перевірка технічного та санітарного стану транспортного засобу до виїзду на маршрут, охорона транспортних засобів та недопущення несанкціонованого доступу до них, перевірка здоров’я водія або отримання відповідних послуг, а також створення і забезпечення належного технічного стану мережі автомобільних доріг відповідно до законодавства, спеціальне підготовлення й інструктування перед виїздом на маршрут водіїв, перевірка технічного стану транспортного засобу в дорожніх умовах;
93) уповноважений (консультант) з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом – призначена керівником підприємства особа, яка виконує завдання та функції, визначені в нормативно-правових актах з питань перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом, та має свідоцтво про професійну підготовку;
94) уповноважений орган затвердження типу – орган із сертифікації, акредитований відповідно до законодавства і нотифікований до Організації Об'єднаних Націй згідно з Женевською угодою 1958 року, визначений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
95) утримання транспортного засобу – забезпечення державної реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану, проведення обов’язкового технічного контролю, забезпечення своєчасного ремонтування, охорони, передання транспортного засобу та його швидкозношуваних складників на утилізування;
96) швидкопсувний вантаж – вантаж, який втрачає свої якості після закінчення обмеженого періоду часу під впливом умов навколишнього середовища (температури, вологості тощо) і вимагає дотримання особливих умов транспортування та зберігання;
97) штатний паливний бак – бак чи з’єднані баки, встановлені напостійно виробником або допущені в установленому порядку після переобладнання транспортного засобу одного типу, зокрема і на його причепі, з яких передбачено безпосереднє постійне відбирання палива для забезпечення руху і, у разі необхідності, для роботи системи охолодження та/або опалення салону транспортного засобу. Газові балони, встановлені та призначені для зберігання газового палива, також вважаються штатними баками.
Стаття 2. Законодавство України про автомобільний транспорт
1. Законодавство про автомобільний транспорт ґрунтується на Конституції України, та складається з цього закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, законів України «Про транспорт», «Про автомобільні дороги», «Про дорожній рух», “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Угоди про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів, Угоди про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень (УПШ), Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, 1958 року з поправками 1995 року, Угоди про прийняття єдиних технічних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них, а також інших міжнародних договорів.
Стаття 3. Імплементація законодавства Європейського Союзу
1. Цей закон імплементує правові норми регламентів та директив ЄС:
1) Регламент (ЄЕС) №3821/85 Європейської Ради від 20 грудня 1985 року щодо реєструвальних пристроїв в автомобільному транспорті;
2) Регламент (ЄС) №561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року щодо узгодження відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі дорожнього транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) №3821/85 та (ЄС) №2135/98 та скасовує Директиву Ради (ЄЕС) №3820/85;
3) Регламент (ЄС) № 715/2007 Європейського Парламенту та Ради від 20 червня 2007 року про затвердження типу транспортних засобів щодо газових викидів легких пасажирських та вантажних транспортних засобів (Євро 5 та Євро 6) та про доступ до інформації з ремонтування й обслуговування транспортних засобів;
4) Регламент (ЄС) №1370/2007 Європейського Парламенту та Ради від 23 жовтня 2007 року про громадські послуги з перевезення пасажирів залізницею і автомобільними шляхами, що скасовує Регламент (ЄЕС) №1191/69 і (ЄЕС) №1107/70 Ради;
5) Регламент (ЄС) №1071/2009 Європейського Парламенту та Ради від 21 жовтня 2009 року, що запроваджує загальні правила стосовно умов допуску до роботи операторів автомобільних перевезень та скасування Директиви Ради 96/26/ЄС;
6) Регламент Комісії (ЄС) № 678/2011 від 14 липня 2011 року заміни Додатка II і внесення поправок до додатків IV, IX і XI до Директиви 2007/46/EC Європейського парламенту і Ради, що встановлює рамки для офіційного затвердження механічних транспортних засобів та їх причепів і систем, компонентів та окремих технічних пристроїв, призначених для таких транспортних засобів;
7) Директива Європейської Ради 91/439/ЄЕС від 29 липня 1991 року про посвідчення водія;
8) Директива Європейської Ради 92/6/ЄЕС від 10 лютого 1992 року щодо встановлення та використання пристроїв обмеження швидкості для певних категорій механічних транспортних засобів у Співтоваристві;
9) Директива Європейської Ради 96/53/ЄС від 25 липня 1996 року про встановлення для певних наземних транспортних засобів, що рухаються в межах Співтовариства, максимально дозволених розмірів у разі національних і міжнародних переміщень і максимально дозволеної ваги у разі міжнародних переміщень;
10) Директива 99/62/ЄС від 17 червня 1999 року про стягнення платні з вантажних транспортних засобів за використання певних інфраструктур;
11) Директива 2000/30/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 06 червня 2000 року про технічний контроль придатності до експлуатації на дорогах комерційних транспортних засобів, що пересуваються по дорогах Співдружності;
12) Директиви 2001/85/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 листопада 2001 року про спеціальні положення щодо транспортних засобів для перевезення пасажирів, які мають більше восьми місць для сидіння, крім сидіння водія, та про внесення змін до Директив 70/156/ЄЕС та 97/27/ЄС;
13) Директива 2002/15/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 березня 2002 року про організацію робочого часу осіб, які здійснюють мобільну автотранспортну діяльність;
14) Директива 2002/24/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 18 березня 2002 року про затвердження типу дво- або три моторних засобів, яка відміняє Директиву Ради 92/61/ЄЕС;
15) Директива 2003/59/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 15 липня 2003 року про початкову кваліфікацію і періодичну підготовку водіїв деяких видів автомобільного транспорту для перевезення товарів або пасажирів, що вносить зміни до Регламенту Європейської Ради (ЄЕС) №3820/85 і Директиви Європейської Ради 91/439/ЄЕС та скасовує Директиву Європейської Ради 76/914/ЄЕС;
16) Директива 2006/22/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 15 березня 2006 року про мінімальні вимоги до імплементації Регламентів Європейської Ради (ЄЕС) № 3820/85 і (ЄЕС) № 3821/85 про соціальне законодавство в галузі дорожньо-транспортних робіт, що припиняє дію Директиви Європейської Ради 88/599/ЄЕС;
17) Директива 2007/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 5 вересня 2007 року, що встановлює рамки для затвердження автотранспортних засобів та причепів до них, а також систем, компонентів та окремих технічних вузлів, призначених для таких транспортних засобів;
18) Директива 2008/68/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 24 вересня 2008 року щодо перевезення небезпечних вантажів наземним транспортом;
19) Директива 2009/40/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 6 травня 2009 року про щодо перевірок з придатності до експлуатації автомобілів та автопричепів.
2. Нормативно-правові акти, прийняті відповідно до цього закону, не повинні суперечити наведеним і пов’язаним з ними регламентам та директивам Європейського Союзу.
Стаття 4. Сфера застосування Закону
1. Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, підприємствами технічного сервісу, замовниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та убезпечують перевезення автомобільними транспортними засобами.
2. Завданнями законодавства з питань перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом є:
1) визначення основних правових та організаційних основ державного регулювання у сфері перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом;
2) встановлення вимог до перевізників, персоналу та транспортних засобів щодо забезпечення якості, убезпечення перевезень автомобільними транспортними засобами та екологічної безпеки;
3) визначення основних правових та організаційних основ державного регулювання у сфері технічного сервісу;
4) визначення системи державного контролю, прав, обов'язків та відповідальності державних органів виконавчої влади, перевізників, підприємств технічного сервісу за порушення міжнародних договорів та законодавства України.
3. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені в цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ ІІ
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ

Глава 2.1. Державне регулювання та контроль діяльності автомобільного транспорту
Стаття 5. Завдання та функції державного регулювання та контролю діяльності автомобільного транспорту
1. Основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного для людини і довкілля, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання пов’язаних з транспортуванням супутніх послуг.
2. Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту спрямовані на:
1) забезпечення балансу інтересів суспільства в цілому, держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг, суб’єктів господарювання усіх форм власності, що здійснюють перевезення автомобільними транспортними засобами;
2) безпечне функціонування автомобільного транспорту;
3) зменшення негативного впливу автомобільного транспорту на життя та здоров’я людей і довкілля;
4) забезпечення надання якісних послуг;
5) раціональне використання ресурсів, ефективне використання енергії та розширення використання альтернативних моторних палив і джерел енергії на автомобільному транспорті за екологічно сприятливими технологіями;
6) захист прав споживачів під час їх транспортного обслуговування та/або пересування автомобільними транспортними засобами дорогами загального користування;
7) розвиток ринку транспортних послуг та суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту;
8) створення рівних конкурентних умов для роботи у всіх сферах автомобільного транспорту, обмеження монополізму та розвиток конкуренції;
9) забезпечення зайнятості населення, охорони праці;
10) інноваційний розвиток автомобільного транспорту та його інфраструктури створенням наукової і відповідної матеріально-технічної бази (науково-дослідних установ, дослідницьких центрів і випробувальних лабораторій) та умов для проведення науково-дослідних робіт і досліджень.
3. Державне регулювання та нагляд у сфері автомобільного транспорту здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідно до законодавчо визначених засад, принципів і пріоритетів стратегічного розвитку через:
1) створення нормативно-правової бази для реалізації економічної, екологічної, інвестиційної, тарифної, соціальної та науково-технічної політики на автомобільному транспорті;
2) ліцензування, стандартизацію та сертифікацію на автомобільному транспорті;
3) розвиток системи статистичних спостережень.
Стаття 6. Система та повноваження органів державного регулювання
1. Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у сфері автомобільного транспорту, законодавчі основи її реалізації.
2. Президент України та Кабінет Міністрів України забезпечують реалізацію державної політики в галузі автомобільного транспорту відповідно до Конституції та Законів України.
3. Уповноваженим органом виконавчої влади в галузі автомобільного транспорту є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
4. Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, видані в межах його компетенції, обов'язкові для виконання.
5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту:
1) здійснює нормативно-правове регулювання автомобільного транспорту;
2) визначає пріоритетні напрями та здійснює відповідні заходи щодо формування та реалізації державної політики у сфері автомобільного транспорту;
3) визначає єдину державну економічну, тарифну, інвестиційно-кредитну та соціальну політику у галузі автомобільного транспорту;
4) визначає державну політику з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування;
5) затверджує стратегії, програми розвитку автомобільного транспорту;
6) здійснює технічне регулювання, організовує розроблення технічних регламентів у сфері автомобільного транспорту, безпечності конструкції та експлуатування транспортних засобів, затверджує вимоги до процесів надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів, послуг автостанцій, затверджує стандарти організацій автомобільного транспорту, соціальні стандарти та показники якості транспортного обслуговування населення, порядок здійснення контролю за виконанням умов договору на перевезення, вимоги та порядок надання населенню послуг автомобільного транспорту, вимоги та порядок забезпечення територій об'єктами інфраструктури автомобільного транспорту;
7) затверджує галузеві програми впровадження енергозбережних технологій, розширення використання альтернативних моторних палив і джерел енергії на автомобільному транспорті;
8) розробляє та впроваджує державну політику у сфері міжнародного співробітництва з питань автомобільного транспорту, виконує відповідно до міжнародного законодавства функції компетентного органу із забезпечення міжнародних договорів;
9) затверджує порядок ведення переліку суб’єктів господарювання, що здійснюють установлення та технічне обслуговування контрольних пристроїв (тахографів) в автомобільних транспортних засобах;
10) затверджує порядок видачі свідоцтва про відповідність транспортного засобу вимогам Угоди про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень (УПШ);
11) вживає заходів щодо інтеграції до європейської та світової транспортних мереж;
12) реалізує у галузі інвестиційні проекти, зокрема загальнодержавного та (або) соціального значення;
13) затверджує мережу міжнародних та міжобласних автобусних маршрутів загального користування та внесення змін до неї.
Стаття 7. Система органів реалізації державної політики на автомобільному транспорті
1. Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування урегульовують природоохоронну і ресурсоощадливу діяльність на автомобільному транспорті та враховують у своїх нормативно-правових актах та розпорядчих документах такі основні аспекти природоохоронної і ресурсоощадливої діяльності:
1) поетапне підвищення вимог до екологічного рівня і енергоефективності нових транспортних засобів та стимулювання прискореного оновлення парку транспортними засобами екологічно сприятливої і енергоефективної конструкції;
2) підтримання передбаченого конструкцією екологічного рівня та енергоефективності транспортних засобів протягом всього терміну експлуатування;
3) удосконалення транспортних процесів із запровадженням сучасних логістичних і супутникових технологій, гнучкого використання переваг унімодальних, мультимодальних та інтермодальних перевезень;
4) удосконалення інфраструктури автомобільного транспорту, зокрема покращення умов дорожнього руху;
5) забезпечення використання альтернативних моторних палив і джерел енергії за екологічно сприятливими технологіями;
6) визначення норм накопичення та передачі на утилізування списаних транспортних засобів, швидкозношуваних складників, а також експлуатаційних матеріалів, що вичерпали свій ресурс;
7) наукове забезпечення інноваційного характеру розвитку та підвищення ефективності діяльності автомобільного транспорту.
2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, забезпечує:
1) реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування;
2) участь у здійсненні стандартизації та сертифікації;
3) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері безпеки на автомобільному транспорті.
3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює:
1) державний нагляд і контроль за дотриманням суб’єктами господарювання, що здійснюють перевезення, автостанційну або диспетчерську діяльність, вимог законодавства на автомобільному транспорті та запобігання здійсненню перевезень без державної реєстрації як суб'єктів господарювання, без ліцензії, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо їх одержання передбачене законом;
2) державний ринковий нагляд стосовно транспортних засобів, їхніх частин та обладнання;
3) державний контроль за виконанням перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень;
4) контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України;
5) контроль наявності та видачу дозвільних документів на виконання перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично виконується у сфері міжнародних автомобільних перевезень;
6) ведення обліку автомобільних транспортних засобів, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів;
7) контроль внесення перевізниками – нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами України;
8) проведення в установленому порядку технічного розслідування катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті, розроблення заходів щодо запобігання виникненню та контроль за їх виконанням;
9) ведення обліку та аналіз причин катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті, а також пожеж на транспортних засобах;
10) контроль та нагляд за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки на автомобільному транспорті та правил перевезень небезпечних вантажів;
11) формування мережі міжнародних та міжобласних автобусних маршрутів загального користування та веде їхній реєстр;
12) проведення конкурсів на перевезення пасажирів на міжобласних міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування та видачу дозволів на здійснення таких перевезень перевізникам-переможцями конкурсу;
13) диспетчерський контроль за роботою автобусів автомобільних перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування із застосуванням систем глобального позиціонування;
14) контроль за дотриманням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах;
15) внесення змін до розкладу руху міжобласних автобусних маршрутів;
16) погодження паспортів міжміських та приміських автобусних маршрутів спеціальних регулярних перевезень, що виходять за межі території області (міжобласних маршрутів);
17) видачу свідоцтва про встановлення класу автобуса за параметрами комфортності, ведення переліку органів класифікації та розміщення на своєму офіційному веб-сайті відповідної інформації;
18) видачу свідоцтва про атестацію автостанцій, ведення переліку атестованих автостанцій та розміщення зазначеного переліку на своєму офіційному веб-сайті;
19) ліцензування господарської діяльності надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;
20) ведення реєстру виданих сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання, що формується за повідомленнями уповноважених органів затвердження типу і сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання, виданих виробниками та забезпечує доступ до зазначеного реєстру органам виконавчої влади;
21) габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування та видачу міжнародного сертифіката зважування;
22) контроль за дотриманням норм технічного, санітарного стану транспортних засобів, що впливає на їхню безпечність;
23) інші повноваження, визначені законами та покладені на нього Президентом України.
4. У пунктах пропуску через державний кордон України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює:
1) контроль наявності дозвільних документів на виконання перевезень;
2) габаритно-ваговий контроль транспортних засобів;
3) контроль внесення (нарахування) перевізниками — нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами України;
4) контроль сплати перевізниками штрафів чи виконання приписів органів контролю;
5) ведення обліку автомобільних транспортних засобів, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Стаття 8. Державний контроль на автомобільному транспорті
1. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
2. Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і перевірок на дорогах.
3. Планові перевірки проводяться не частіше одного разу на рік. Періодичність планових перевірок визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті у відповідності з встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності на автомобільному транспорті.
4. Залежно від ступеня ризику визначаються переліки питань для здійснення планових заходів, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.
5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті оприлюднює критерії та періодичність проведення планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) шляхом розміщення інформації на офіційному сайті.
6. Щорічно до 1 квітня центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті готує звіт про виконання річного плану (квартальних планів) державного нагляду (контролю) суб'єктів господарювання за попередній рік і оприлюднює його на офіційному сайті.
7. Планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання про проведення планового заходу здійснюються не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу.
8. Повідомлення повинно містити:
1) дату початку та дату закінчення здійснення планового заходу;
2) найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід;
3) найменування органу державного нагляду (контролю).
9. Повідомлення надсилається рекомендованим листом чи телефонограмою за рахунок коштів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті або вручається особисто керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання під розписку.
10. Суб'єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу.
11. Строк здійснення планового заходу не може перевищувати п'ятнадцяти робочих днів, а для суб'єктів малого підприємництва – п’яти робочих днів, якщо інше не передбачено законом.
12. Продовження строку здійснення планового заходу не допускається.
13. Позапланові перевірки проводяться на підставах:
1) звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення;
2) настання аварії, катастрофи, дорожньо-транспортної пригоди, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання;
3) подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;
4) перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю).
14. Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).
15. Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
16. Суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.
17. Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва – двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом.
18. Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається.
19. Перевірка на дорозі дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диску (жезла). Порядок зупинки та перевірки автомобільних транспортних засобів на дорозі посадовими особами Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України.
20. У разі проведення позапланових перевірок і перевірок на дорозі автомобільний перевізник, що буде перевірятися, стосовно строку проведення перевірки не інформується.
21. Контроль за виконанням вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільного транспорту здійснюється відповідно до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Стаття 9. Функції місцевих органів виконавчої влади у сфері автомобільного транспорту
1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування формують мережу автобусних маршрутів загального користування та перспективи їх розвитку і здійснюють контроль за виконанням транспортного законодавства на відповідній території згідно з повноваженнями, визначеними законами України.
2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на підпорядкованій території зобов'язані:
1) організовувати утримання в належному стані проїзної частини автомобільних доріг та під'їздів (на міських автобусних маршрутах загального користування) і в разі завдання матеріальних збитків автомобільному перевізнику, що обслуговує автобусний маршрут загального користування, унаслідок неналежного утримання проїзної частини автомобільної дороги чи під'їзду компенсувати йому збитки;
2) забезпечувати облаштування необхідною інфраструктурою автобусних маршрутів загального користування за типовими проектами, які передбачають, зокрема, автопавільйони, зупинки, пристосовані для безпечного заповнення (звільнення) салонів автобусів та спеціальних автомобілів особами з обмеженими фізичними можливостями, інформаційне забезпечення для пасажирів, а також підтримувати їх в належному технічному та санітарному стані;
3) забезпечувати розроблення та затвердження схем автобусних маршрутів загального користування, розкладів руху автобусів на цих маршрутах у порядку визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
4) проводити конкурс на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування:
- на міських маршрутах – виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту;
- на приміських та міжміських внутрішньообласних, – Рада міністрів Автономної Республіки Крим чи обласні державні адміністрації;
5) забезпечувати укладання договору про умови перевезень на автобусних маршрутах загального користування із автомобільним перевізником – переможцем конкурсу на міських, приміських та міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах загального користування, та забезпечувати контроль за виконанням ним умов договору чи дозволу;
6) забезпечувати безпечне і якісне обслуговування пасажирів на автобусних маршрутах загального користування;
7) забезпечувати компенсацію втрат автомобільному перевізнику внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів;
8) забезпечувати один раз на рік за результатами річної фінансової звітності публікацію в засобах масової інформації та на офіційному сайті звіту про виконання зобов’язань щодо компенсації кожному автомобільному перевізнику, з яким укладено договір на перевезення пільгових пасажирів та перевезення за державними регульованими тарифами, втрат від здійснення таких перевезень.
3. Функції і обов’язки органів виконавчої влади, визначені у частин другій цієї статті виконують:
1) на приміських автобусних маршрутах загального користування, які з’єднують населені пункти, що входять до складу міст обласного чи республіканського підпорядкування – виконавчі органи рад цих міст;
2) на приміських автобусних маршрутах, що з’єднують центр Автономної Республіки Крим чи обласні центри з населеними пунктами суміжних з територією цих центрів адміністративних районів чи об’єктами інфраструктури в цих районах: бази, табори, місця відпочинку, санаторії, спортивні об’єкти, кладовища, садово-городні (дачні) ділянки – виконавчі комітети рад цих центрів.
4. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право:
1) достроково розірвати договір з автомобільним перевізником чи позбавити його дозволу в разі порушення ним умов договору чи дозволу і призначити для роботи на автобусному маршруті загального користування (групі маршрутів) автомобільного перевізника, який за результатами конкурсу зайняв друге місце, а в разі відмови – призначати до проведення конкурсу автомобільного перевізника один раз на термін не більше ніж три місяці;
2) у разі припинення автомобільним перевізником перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування призначати перевізника, який за результатами конкурсу зайняв друге місце, а в разі його відмови – до проведення нового конкурсу призначити на термін не більше ніж три місяці тимчасового автомобільного перевізника;
3) допускати на визначений період до руху дорогами визначених ними маршрутів транспортні засоби з обшипованими пневматичними шинами як виняток, коли іншими засобами протиковзання неможливо убезпечити дорожній рух.
Стаття 10. Особливості статистичної звітності
1. Центральні органи виконавчої влади, що формують та реалізують державну політику у сфері автомобільного транспорту приймають рішення на основі статистичної звітності автотранспортних підприємств.
2. Статистична звітність на автомобільному транспорті повинна бути прозорою, уніфікованою та забезпечувати достовірний облік діяльності транспорту.
3. Автомобільні перевізники (юридичні та фізичні особи) зобов’язані здійснювати збір статистичної інформації у визначені нормативними актами з питань статистичних спостережень терміни.
4. Статистична звітність за видами спостережень (про суб’єктів господарювання автомобільного транспорту, про пасажирські перевезення, про вантажні перевезення, про вантажні транзитні перевезення, про вантажні експортно-імпортні перевезення, про рухомий склад автомобільного транспорту, про пропуск транспортних засобів через державний кордон України, про дорожньо-транспортні пригоди, про правопорушення, про економічну діяльність) надається за встановленою уповноваженими органами формою та змістом.
5. Статистична звітність, яка надається автомобільними перевізниками про пасажирські та вантажні перевезення, має вміщувати такі угрупування інформації:
1) змінні, пов’язані з перевезенням пасажирів та вантажів;
2) змінні, пов’язані з транспортними засобами;
3) змінні, пов’язані з рейсами.
6. Методологічні положення зі статистики автомобільного транспорту (зокрема здійсненням несуцільних статистичних спостережень), форми державного статистичного спостереження щодо діяльності автомобільних перевізників затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі статистики за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в галузі транспорту.
7. Для здійснення збору статистичної інформації можуть бути застосовані системи супутникової навігації та інші засоби зв’язку.
8. За потреби спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики спільно з головним органом, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні, що входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України можуть здійснюватися вибіркові статистичні спостереження. Методика проведення вибіркового статистичного спостереження автомобільних перевезень встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.
9. Форми державного статистичного спостереження щодо діяльності автомобільних перевізників, методики проведення вибіркових статистичних спостережень автомобільних перевезень, які діють на момент введення цього Закону, не втрачають чинності із його введенням в дію.
Глава 2.2. Ліцензування на автомобільному транспорті
Стаття 11. Загальні положення щодо ліцензування на автомобільному транспорті
1. Ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на забезпечення реалізації політики держави щодо регулювання господарської діяльності з надання послуг з перевезень пасажирів та небезпечних вантажів.
2. Завдання ліцензування на автомобільному транспорті:
1) створення рівних умов доступу до ринку послуг автомобільного транспорту;
2) надання послуг з перевезення пасажирів та небезпечних вантажів автомобільним транспортом винятково перевізниками, які мають добру репутацію, професійну компетентність, відповідне вимогам законодавства фінансове становище;
3) створення конкурентного середовища на ринку послуг з перевезення пасажирів та небезпечних вантажів автомобільним транспортом, підвищення конкурентоспроможності національних перевізників;
4) захист прав пасажирів, вантажовласників;
5) забезпечення соціальних стандартів транспортного обслуговування;
6) забезпечення доступності послуг, їх безпечності та якості транспортного обслуговування;
7) забезпечення використання для надання послуг безпечних за конструкцією та технічним станом транспортних засобів, що відповідають виду послуги та забезпечують комфортні умови праці водіїв та поїздки пасажирів;
8) створення нових робочих місць та забезпечення безпечних умов праці;
9) забезпечення відшкодування перевізниками шкоди, що нанесена здоров’ю і майну усіх пасажирів, що перебували у транспортному засобі, страхуванням цивільно-правової відповідальності перевізника.
3. Ліцензія видається резидентам України безстроково на господарську діяльність з надання послуг:
1) внутрішніх перевезень пасажирів та багажу автобусами;
2) внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;
3) внутрішніх перевезень небезпечних вантажів;
4) міжнародних перевезень пасажирів та багажу автобусами;
5) надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;
6) міжнародних перевезень небезпечних вантажів.
4. Ліцензія на надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів та небезпечних вантажів надає право автомобільному перевізнику надавати послуги з внутрішніх перевезень пасажирів та небезпечних вантажів.
5. Суб'єкти господарювання, що отримують ліцензію на провадження діяльності з перевезення пасажирів та (або) небезпечних вантажів автомобільним транспортом, та автомобільні перевізники, які мають таку ліцензію, повинні мати у своєму розпорядженні хоча б один транспортний засіб, тип якого відповідає виду здійснюваних робіт, у власності або в оренді.
6. Автомобільний перевізник, який здійснює надання послуг з перевезення пасажирів та (або) небезпечних вантажів, повинен мати ліцензію на провадження діяльності з перевезення пасажирів та (або) небезпечних вантажів автомобільним транспортом, яка видається уповноваженим органом з питань ліцензування на автомобільному транспорті – центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
7. До ліцензії центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті та її територіальними органами видається ліцензійна картка на кожен автотранспортний засіб. На причепи та напівпричепи, призначені для використання з вантажними автомобілями – тягачами, окремі ліцензійні картки не оформляються.
8. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не пізніше 30 календарних днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.
9. Підтвердження відповідності перевізника вимогам ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування шляхом перевірки достовірності поданих документів.
Стаття 12. Ліцензійні умови
1. Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних, технологічних та спеціальних вимог, обов’язкових для виконання під час провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
2. Форми заяв про видачу, переоформлення та анулювання ліцензії, видачу дубліката ліцензії, зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії, додатків до таких заяв та додатка до ліцензії (у разі його необхідності) встановлюються у ліцензійних умовах.
3. У ліцензійних умовах встановлюється вимога до ліцензіата щодо необхідності подання повідомлення органу ліцензування про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії, у визначений цим Законом строк.
4. Ліцензійні умови та відповідний порядок здійснення контролю за їх додержанням затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в галузі транспорту за погодженням з спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.
5. Ліцензійні умови та зміни до них підлягають оприлюдненню у порядку, встановленому законодавством, і набирають чинності з дня їх опублікування, якщо в ліцензійних умовах не передбачено пізніший строк набрання чинності.
6. Суб’єкт господарювання зобов’язаний провадити ліцензований вид діяльності відповідно до встановлених до цього ліцензованого виду діяльності ліцензійних умов.
Стаття 13. Документи, що подаються органу ліцензування для одержання ліцензії
1. Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, особисто або через уповноважений ним особу звертається до органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.
2. У заяві про видачу ліцензії повинна міститись інформація про:
1) суб’єкта господарювання – заявника:
- для юридичної особи – повне найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код, банківські реквізити; прізвище, ім’я, по-батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), реквізити свідоцтва професійної компетентності керівника або уповноваженої особи, відповідальної за організацію перевезень;
- для фізичної особи – прізвище, ім’я, по-батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), реквізити свідоцтва професійної компетентності керівника або уповноваженої особи, відповідальної за організацію перевезень; реєстраційний номер облікової картки платника податків (не зазначається фізичною особою, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має відмітку у паспорті) та згода на обробку персональних даних для забезпечення виконання вимог цього Закону;
2) вид господарської діяльності (повністю або частково), зазначений у частині третій статті 11 цього Закону, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію;
3) документи про підтвердження фінансового стану перевізника відповідно до статті 28 цього Закону.
3. Юридичні особи до заяви про видачу ліцензії додають відомості за підписом заявника про наявність філій, інших відокремлених підрозділів, за місцем яких буде провадитись заявлена діяльність із зазначенням щодо кожної філії, іншого відокремленого підрозділу виду діяльності, що ним провадитиметься повністю або частково відносно вказаного у заяві.
4. Для отримання копії (копій) ліцензії ліцензіат не повинен повторно подавати подані для отримання ліцензії відомості та документи, крім передбачених даним Законом.
5. Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються органом ліцензування за описом, копія якого видається заявнику, з відміткою про дату прийняття документів та за підписом відповідальної особи.
6. Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:
1) заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;
2) оформлення заяви не відповідає встановленій у передбаченому цим Законом порядку формі;
3) до заяви додані документи, необхідність подання яких передбачена цим Законом, не в повному обсязі;
4) заяву подано з порушенням строків щодо неможливості її подання, передбачених цим Законом;
5) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців відсутні відомості про заявника або містяться актуалізовані відомості про перебування юридичної особи у стані припинення шляхом ліквідації (перебування фізичної особи – підприємця у стані припинення підприємницької діяльності) чи про державну реєстрацію її припинення (державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця);
6) виявлено факт недостовірності поданих документів;
7) у разі подачі заявником заяви щодо відкликання заяви про видачу ліцензії за власним бажанням;
8) у разі подачі заявником заяви щодо відкликання заяви про видачу ліцензії за власним бажанням.
7. У разі залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявника повідомляють про це в письмовій формі у строки, передбачені для видачі ліцензії, а сама заява та документи, що додаються до неї, заявнику не повертаються. У повідомленні зазначаються вичерпний перелік та опис підстав для залишення заяви без розгляду і пропозиції щодо їх усунення.
8. Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати відповідну заяву, яка розглядається в порядку, встановленому цим Законом.
9. Органу ліцензування забороняється вимагати від суб’єктів господарювання інші документи, крім передбачених цією статтею.
Стаття 14. Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії
1. Повідомлення про прийняття рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У повідомленні про прийняття рішення про видачу ліцензії зазначаються порядок та строк внесення плати за її видачу. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначається вичерпний перелік та опис підстав для прийняття такого рішення і пропозиції щодо їх усунення.
2. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі пункту 6 частини шостої статті 13 цього Закону суб’єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття відповідного рішення про відмову.
3. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено в Експертно-апеляційній раді спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування або у судовому порядку.
Стаття 15. Переоформлення ліцензії
1. Підставою для переоформлення ліцензії є:
1) зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов’язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, ім’я, по батькові фізичної особи – підприємця;
2) зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи – підприємця;
3) зміни, пов’язані з провадженням ліцензіатом виду господарської діяльності, зазначеного у частині третій статті 11 цього Закону;
2. У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії, передбачених пунктами 1 – 3 частини першої цієї статті, ліцензіат зобов’язаний протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, документом, що підтверджує внесення плати за переоформлення ліцензії, та відповідними документами (або їх копіями, засвідченими в установленому порядку), які підтверджують наявність підстав для переоформлення ліцензії.
3. Орган ліцензування протягом трьох робочих днів з дня надходження заяви про переоформлення ліцензії та документів, що додаються до неї, зобов’язаний переоформити ліцензію на новому бланку з урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення ліцензії.
4. У разі переоформлення ліцензії у зв’язку із змінами, пов’язаними з провадженням ліцензіатом виду господарської діяльності, зазначеного у частині третій статті 11 цього Закону, якщо такі зміни пов’язані з наміром ліцензіата розширити сферу своєї діяльності, ліцензія переоформляється у порядку та строки, передбачені для видачі ліцензії.
5. Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.
Стаття 16. Зміна даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії
1. Ліцензіат зобов’язаний повідомляти органу ліцензування про всі зміни даних (зокрема розширення), зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії. У разі виникнення таких змін ліцензіат зобов’язаний протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування відповідне повідомлення у письмовій формі разом з документами або їх копіями, засвідченими в установленому порядку, які підтверджують зазначені зміни.
Стаття 17. Видача дубліката ліцензії
1. Підставою для видачі дубліката ліцензії є втрата або пошкодження ліцензії.
2. У разі втрати ліцензії ліцензіат зобов’язаний звернутися до органу ліцензування із заявою про видачу дубліката ліцензії, до якої додається документ, що засвідчує внесення плати за видачу дубліката ліцензії.
Стаття 18. Анулювання ліцензії
1. Підставою для анулювання ліцензії є:
1) заява ліцензіата про анулювання ліцензії;
2) наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців актуалізованих відомостей про перебування юридичної особи у стані припинення шляхом ліквідації (перебування фізичної особи – підприємця у стані припинення підприємницької діяльності) або про державну реєстрацію її припинення (державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця);
3) засвідчена в установленому порядку копія свідоцтва про смерть фізичної особи – підприємця;
4) акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;
5) акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії;
6) акт про встановлення факту передачі ліцензії, її копії або повідомлення про включення даних до Єдиного ліцензійного реєстру іншій юридичній або фізичній особі з метою провадження ними господарської діяльності;
7) акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
8) акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, установлених для провадження відповідного ліцензованого виду діяльності;
9) акт про відмову ліцензіата у проведенні органом ліцензування перевірки.
2. У зазначених у частині першій цієї статті актах, мають бути зазначені норми порушених ліцензійних умов.
3. Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дня встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається рекомендованим листом) ліцензіату із зазначенням підстав для анулювання не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття.
4. Розгляд питання про анулювання ліцензії на підставі документів, визначених пунктами 4 – 9 частини першої цієї статті, здійснюється органом ліцензування з обов’язковим запрошенням ліцензіата або його представників, яке надсилається йому рекомендованим листом не пізніше ніж за десять днів до проведення розгляду.
5. Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через 30 днів з дня його прийняття, крім рішень про анулювання ліцензій, прийнятих згідно з поданою ліцензіатом заявою про анулювання ліцензії та у разі смерті ліцензіата (фізичної особи – підприємця), які набирають чинності з дня їх прийняття.
6. Якщо ліцензіат протягом зазначеного у частині п’ятій цієї статті строку подає до Експертно-апеляційної ради спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування апеляцію на рішення органу ліцензування про анулювання ліцензії, набрання чинності таким рішенням відкладається до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, але не більше ніж на строк, встановлений для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування апеляції.
7. Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку. Подання позову до суду не призупиняє дію рішення органу ліцензування про анулювання ліцензії.
Глава 2.3. Економічна та науково-технічна політика на автомобільному транспорті
Стаття 19. Тарифна політика на автомобільному транспорті
1. Тарифна політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних типів транспортних засобів.
2. Тарифна політика на автомобільному транспорті спрямована на забезпечення:
1) стимулювання конкуренції;
2) стабільності, прозорості та прогнозованості тарифів;
3) балансу між платоспроможним попитом на послуги та обсягом обґрунтованих витрат на їх надання;
4) підприємницької діяльності та залучення інвестицій для оновлення рухомого складу.
3. Підставою для перегляду рівня тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту є зміна умов виробничої діяльності та реалізації послуг, що не залежать від господарської діяльності автомобільного перевізника, зокрема, зміна вартості палива більше ніж на 10%.
4. Відповідні узгодження, передбачені законодавством, щодо зміни рівня тарифів уповноважені органи повинні здійснювати за фактом звернень перевізників у термін не більше як 30 календарних днів.
5. Перегляд встановленого рівня тарифів (вартості проїзду) на автобусних маршрутах загального користування здійснюється на підставі економічних обґрунтувань щодо розрахунку тарифів з урахуванням даних обстеження пасажиропотоків на маршрутах.
6. Реалізація єдиної тарифної політики передбачає затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту:
1) методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту;
2) методики визначення розміру автостанційного збору та розрахунку вартості обов’язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові;
3) нормативно-правових актів, що встановлюють:
- порядок обліку бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом та
готівки, отриманої від перевезень пасажирів і багажу;
- порядок застосування у транспортних засобах мобільних касових апаратів для видачі пасажирам квитків за проїзд;
4) експлуатаційних норм середнього ресурсу, витрат складників колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі (пневматичних шин, акумуляторних свинцевих стартерних батарей, змінних елементів систем нейтралізації забруднювальних речовин) та норм витрат експлуатаційних матеріалів.
Стаття 20. Соціально значущі послуги
1. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
2. Бюджетні кошти на компенсацію втрат автомобільних перевізників від перевезень пасажирів окремих пільгових категорій щорічно визначаються окремою статтею видатків Державного бюджету України.
3. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію втрат від таких перевезень відповідно до закону.
4. Розмір компенсації втрат від пільгових перевезень пасажирів та перевезень за державними регульованими тарифами повинен відповідати розміру коштів, необхідному для покриття витрат автомобільного перевізника, пов'язаних з такими перевезеннями, з урахуванням прибутку, необхідного для його розвитку та сплати податкових зобов'язань.
5. Розмір прибутку приймається на рівні, що забезпечує беззбиткову діяльність та враховує ризик, що виникає у автомобільного перевізника через виконання пільгових перевезень пасажирів та перевезень за державними регульованими тарифами.
Стаття 21. Розвиток автомобільного транспорту та його інфраструктури
1. Розвиток автомобільного транспорту відбувається відповідно до Державної цільової економічної програми розвитку автомобільного транспорту України, яку готує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту і затверджує Кабінет Міністрів України.
2. Відповідно до програми розвитку та вдосконалення автомобільного транспорту України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні та Київська і Севастопольська міські ради розробляють та затверджують регіональні програми розвитку автомобільного транспорту, з урахуванням програми розвитку та вдосконалення автомобільного транспорту України, які визначають розвиток мережі автобусних маршрутів загального користування на відповідній території та її інфраструктури, оновлення парку автобусів, перелік сільських населених пунктів, що будуть забезпечені автобусним сполученням з районними центрами, кошти на покриття збитків автомобільних перевізників, які обслуговують збиткові маршрути загального користування, а також заходи з безпеки перевезень.
3. Сільські, селищні, міські ради розробляють і затверджують програми розвитку та вдосконалення автомобільного транспорту на відповідній території або надають пропозиції щодо визначення цих програм в інших регіональних програмах з питань розвитку автомобільного транспорту.
4. Розвиток автомобільного транспорту забезпечується підтримкою органів державної влади шляхом створення умов для:
1) забезпечення доступності транспортних послуг для всіх верств населення;
2) збалансованого, сталого розвитку сфери автомобільного транспорту, зокрема на основі інновацій, новітніх технологій;
3) стимулювання прискореному оновленню парку транспортних засобів з на більш безпечною конструкцією, екологічно сприятливі та енергоефективні транспортні засоби з підвищеними споживчими властивостями;
4) розвитку інфраструктури автомобільного транспорту відповідно до потреб галузі та в цілому суспільства з наданням пріоритету вимогам щодо підвищення безпечності перевезень, зменшення техногенного впливу на людину та довкілля, а також витрат ресурсів;
5) розширення обсягів використання альтернативних моторних палив і джерел енергії з екологічно сприятливими технологіями їх споживання;
6) наукової підтримки інноваційного характеру розвитку галузі, зокрема, шляхом утворення та забезпечення діяльності науково-дослідних та випробувальних центрів автомобільного транспорту з лабораторіями, випробувальними полігонами, спорудами та інфраструктурою, підвищення рівня та вимог до кваліфікації фахівців галузі.
5. Розвиток інфраструктури автомобільного транспорту забезпечує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, на таких загальних принципах:
1) розвиток інфраструктури забезпечує сталий збалансований розвиток автомобільного транспорту та транспортної галузі в цілому відповідно до потреб суспільства і держави та у порядку визначених пріоритетів:
- безпечне функціонування автомобільного транспорту;
- підвищення середньої експлуатаційної швидкості, зручності, якості та рівня комфорту перевезень пасажирів громадським транспортом;
- забезпечення доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до послуг з перевезення;
- підвищення ефективності перевезень, зменшення їх собівартості;
- зменшення негативного впливу автомобільного транспорту на людину і довкілля;
- зменшення питомого (на одиницю транспортної роботи) споживання ресурсів;
- підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, які надають транспортні послуги;
- забезпечення умов відпочинку водіїв згідно Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР).
6. Організаційне, науково-технічне та методичне забезпечення, державне регулювання та контроль на автомобільному транспорті фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та з інших джерел, не заборонених законодавством України.
Стаття 22. Науково-технічна політика
1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, забезпечує підвищення ефективності діяльності автомобільного транспорту відповідно до законодавчо визначених пріоритетів розвитку автомобільного транспорту, його інфраструктури та наукове і матеріальне забезпечення інноваційного характеру розвитку:
1) розвитком матеріально-технічної бази у галузі та її інфраструктури для проведення наукових робіт і досліджень;
2) підвищенням рівня кваліфікації працівників галузі;
3) утворенням і забезпеченням діяльності науково-дослідних випробувальних лабораторій перспективних технологій автомобільного транспорту та випробувальних полігонів.
2. Для проведення наукових досліджень стосовно розвитку автомобільного транспорту Кабінет Міністрів України затверджує порядок забезпечення інноваційної діяльності на автомобільному транспорті.
Стаття 23. Стандартизація і оцінка відповідності транспортних засобів та послуг на автомобільному транспорті
1. Стандартизацію на автомобільному транспорті спрямовують на:
1) реалізацію єдиної науково-технічної політики з питань створення, експлуатування, ремонтування, та підготовки до утилізування транспортних засобів;
2) убезпечення перевезень автомобільними транспортними засобами;
3) підвищення надійності, комфортності та безпечності транспортних засобів, якості робіт та послуг відповідно до розвитку науки і техніки, потреб населення і народного господарства;
4) захист інтересів споживачів і держави у питаннях убезпечення перевезень для життя людей та довкілля;
5) створення умов для економії всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників діяльності;
6) гармонізацію національної нормативної бази з міжнародною для усунення технічних бар`єрів в транспортних процесах.
2. Сертифікацію транспортних засобів, робіт, послуг на автомобільному транспорті здійснюють з метою:
1) запобігання використанню транспортних засобів, надання робіт, послуг, небезпечних для життя людей та довкілля;
2) підвищення безпечності процесів автомобільного транспорту;
3) зменшення шкідливого впливу діяльності автомобільного транспорту на здоров’я людей та довкілля;
4) захисту споживачів та сприяння свідомому вибору транспортних засобів, робіт, послуг;
5) виконання міжнародних договорів України;
6) створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві.
3. Сертифікати відповідності виробничої бази та послуг пасажирського автотранспорту видають органи з сертифікації, призначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту:
1) затверджує порядок призначення органів з сертифікації та видачі сертифікатів, відповідності виробничої бази та послуг пасажирського автотранспорту;
2) затверджує порядок сертифікації виробничої бази та послуг пасажирського автотранспорту, в якому встановлює сертифікаційні вимоги.

Розділ ІІІ
АВТОМОБІЛЬНИЙ ПЕРЕВІЗНИК

Глава 3.1. Засади діяльності автомобільного перевізника
Стаття 24. Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування
1. Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, порядок здійснення контролю за виконанням умов договору та відповідальність за не виконання, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані для міських автобусних маршрутів, розмір компенсації втрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пасажирів пільгових категорій та регулювання тарифів, механізм її виплати. На міжобласних маршрутах перевізнику видається дозвіл на перевезення. Типову форму договору про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
2. На міжобласних маршрутах перевізнику видається дозвіл на перевезення. Форму дозволу на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування, порядок його видачі та анулювання затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
3. У договір можуть бути включені інші умови за згодою сторін.
Стаття 25. Основні права та обов’язки автомобільного перевізника
1. Автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів та вантажів на договірних умовах, має право:
1) обмежувати або припиняти перевезення в разі стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншої надзвичайної ситуації;
2) відміняти рух транспортних засобів у разі виникнення загрози життю пасажирів чи убезпечення вантажів;
3) зазначати в багажній квитанції стан багажу, що має зовнішні пошкодження, або відмовлятися від його перевезення в разі заперечення пасажира щодо такого зазначення;
4) відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;
5) відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, упаковання вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо;
6) одержувати відшкодування від замовника, якщо транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.
2. Автомобільний перевізник зобов’язаний забезпечити:
1) виконання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та (або) вантажів, безпеки руху та технічного експлуатування транспортних засобів та їхніх складників;
2) відповідність своєї діяльності вимогам доброї репутації;
3) утримування транспортних засобів відповідно до законодавства;
4) контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів до виїзду на маршрут;
5) проходження транспортними засобами обов'язкового технічного контролю в установленому порядку;
6) проведення щозмінного передрейсового та післярейсового медичного огляду водіїв, що здійснюють перевезення пасажирів;
7) своєчасне подання транспортних засобів для посадки пасажирів та відправлення вантажів;
8) проведення періодичного навчання водіїв методам надання першої домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод, догляду за особами з особливими потребами;
9) умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
10) підтвердження професійної компетентності водіїв і персоналу;
11) проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
12) у транспортних засобах, що надають послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у приміському, міжміському і міжнародному сполученні, мобільні касові апарати для видачі пасажирам квитків-чеків за оплату ними проїзду та електронні термінали для безготівкового розрахунку за проїзд;
13) водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів та вантажів, квитками для видачі пасажирам за оплату ними вартості проїзду та квитково-обліковими документами;
14) обов’язкову видачу водіями автобусів квитків чи чеків мобільних касових апаратів за оплату за проїзд пасажирам у автобусі до початку здійснення перевезень на автобусних маршрутах загального користування та ведення звітності про використання, збереження та рух квитків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
15) інформування пасажирів про страховика шляхом розміщення інформації на квитках, що видаються пасажиру та візуальної в салоні автобуса;
16) перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення перевірку наявності у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовляти у міжнародному перевезенні пасажирам, які не пред'явили необхідні документи;
17) проїзд пасажирів до зупинки чи місця призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність транспортного засобу;
18) виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених договором та законодавством;
19) укладання договору про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи/або майну пасажира, у відповідності до законодавства, на кожну одиницю транспортного засобу із врахуванням повної пасажировмісності транспортного засобу, визначеної виробником, на термін не менше ніж 12 місяців договору особистого страхування пасажирів (крім регулярних та міських перевезень) від нещасних випадків на транспорті;
20) наявність у водіїв, що управляють транспортними засобами, поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту;
21) збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення;
22) компенсацію шкоди, заподіяної з його вини або вини його водіїв здоров'ю та майну пасажирів чи збитки пасажирам з квитками на певний рейс, у разі відправлення автобуса цього рейсу з автостанції чи зупинки, передбаченої розкладом, раніше часу, запланованого розкладом, або у випадку недотримання водієм автобуса вимог пункту 9 частини другої статті 69 цього закону;
23) відшкодування замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу;
24) відправлення чи прибуття автобусів міжнародних, міжміських та приміських маршрутів, посадку та висадку пасажирів на автостанціях або у місцях, пристосованих для посадки чи висадки пасажирів, узгоджених з відповідними органами місцевого самоврядування, згідно з розкладом руху;
25) збір статистичної інформації у визначені нормативними актами з питань статистичних спостережень терміни та надавати її за встановленими формою та змістом уповноваженим органам;
26) надання для контролю, якщо це передбачено законодавством, інформації стосовно режимів праці і відпочинку водіїв транспортних засобів, за допомогою:
- відомості обліку робочого часу та відпочинку водія або індивідуальної контрольної книжки водія, або бланків підтвердження діяльності, або карток та роздруківок цифрового тахографа, або даних в електронній формі;
27) додержання правил охорони праці та пожежної безпеки;
28) функціонування служби з безпеки дорожнього руху;
29) розроблення, впровадження, підтримання та удосконалення системи управління охороною праці та безпекою дорожнього руху на автомобільному транспорті загального користування;
30) щорічне подання органу ліцензування звіту про виконання вимог щодо фінансового стану, доброї репутації та професійної компетентності;
31) обов’язкове надання інформації про дорожньо-транспортні пригоди, що трапилися з його транспортними засобами, центральному органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Глава 3.2. Допуск на ринок вантажних та пасажирських перевезень
Стаття 26. Вимоги до автомобільного перевізника
1. Автомобільний перевізник для отримання права допуску на ринок перевезень повинен мати:
1) добру репутацію;
2) відповідний фінансовий стан;
3) необхідну професійну компетенцію;
4) хоча б один власний транспортний засіб для виконання комерційних перевезень або право на використання такого транспортного засобу відповідно до законодавства;
5) службові приміщення, у яких зберігається звітність про фінансово-господарську діяльність підприємства, документи стосовно часу роботи та відпочинку водіїв, до яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті повинен мати доступ з метою перевірки відповідності умовам.
Стаття 27. Вимоги щодо доброї репутації
1. Умови щодо доброї репутації передбачають, що керівник або уповноважена особа автомобільного перевізника, відповідальна за організацію перевезень, не були притягнуті до кримінальної відповідальності у сфері:
1) господарської діяльності;
2) трудових відносин;
3) безпеки дорожнього руху;
4) службової діяльності;
5) нелегального переміщення осіб і наркотичних речовин.
2. Умови щодо доброї репутації передбачають, що керівник або уповноважена особа автомобільного перевізника, відповідальна за організацію перевезень, не були притягнуті до адміністративної відповідальності або за наявності адміністративних правопорушень – сума штрафів, накладених на перевізника, його керівника, уповноважену особу, водіїв не перевищувала межі, встановленої частиною третьою цієї статті, за невиконання вимог:
1) недопущення керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;
2) щодо умов застосування ліцензії та ліцензійних карток на транспортні засоби, правил перевезення пасажирів та вантажів, зокрема небезпечних;
3) положення про робочий час і час відпочинку водіїв транспортних засобів;
4) щодо максимальної ваги та габаритів транспортних засобів;
5) щодо застосування для перевезень транспортних засобів, які відповідно до законодавства мають бути обладнані ременями безпеки, обмежувачами швидкості, контрольними пристроями (тахографами) та вимог законодавства щодо їх використання;
6) щодо обов'язкового технічного контролю транспортних засобів, перевірки технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками, технічного стану під час перевірки транспортного засобу на дорозі;
7) щодо обов’язкової наявності на борту транспортного засобу документів, передбачених законодавством.
3. Вимога щодо доброї репутації автомобільного перевізника вважається виконаною, якщо протягом одного календарного року на перевізника та (або) уповноважених осіб, відповідальних за організацію перевезень, водіїв під час виконання перевезень на транспортному засобі перевізника на території України накладено адміністративно-господарських та адміністративних штрафів, стосовно яких завершено усі передбачені законодавством процедури оскарження, у сумі, що не перевищує п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із розрахунку на кожен автомобіль з урахуванням середньорічної кількості автомобілів, що використовував перевізник на законних підставах.
4. Добра репутація вважається відновленою:
1) щодо умов частини першої цієї статті – коли юридичні наслідки кримінального обвинувачення завершені та якщо керівник або уповноважена особа відповідальна за організацію перевезень, не були повторно засуджені;
2) щодо умов частини другої цієї статті – автомобільний перевізник оплатив всі накладені на нього штрафи, вжив заходів щодо приведення свої діяльності до вимог законодавства таким чином, що умови частини третьої цієї статті виконуються.
5. Добра репутація автомобільного перевізника стосовно не притягнення до кримінальної відповідальності підтверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань правоохоронної діяльності за запитом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Стаття 28. Вимоги до фінансового стану
1. На підтвердження відповідності фінансового стану щодо здатності виконувати свої господарські зобов’язання протягом фінансового року надають фінансову звітність згідно законодавства за останній звітний рік про наявність основних засобів необтяжених зобов’язаннями, оборотних коштів та фінансових активів на загальну суму:
1) автомобільний перевізник – щонайменше 1500 неоподаткованих мінімумів у випадку використання одного транспортного засобу та 800 неоподаткованих мінімумів за використання кожного наступного транспортного засобу.
2. На підтвердження здатності виконувати свої фінансові зобов’язання протягом фінансового року підприємство може продемонструвати свій фінансовий стан за допомогою банківської гарантії від одного чи більше банків чи страхування професійної відповідальності у страховій компанії або інших фінансових установах.
Стаття 29. Свідоцтво професійної компетентності
1. Свідоцтво професійної компетентності керівника або уповноваженої особи підтверджується (шляхом письмового іспиту) перевіркою знань таких предметів: комерційне і фінансове управління підприємством, законодавство про автомобільний транспорт, норми, стандарти, технічні регламенти, безпека дорожнього руху, доступу до ринку автомобільних перевезень, елементів соціального, трудового, податкового, цивільного, законодавства.
2. Свідоцтво професійної компетентності видають керівнику або уповноваженій особі без перевірки знань, якщо він має вищу освіту та останні п’ять років працював керівником транспортного підприємства або уповноваженою особою, що мало добру репутацію.
3. Автомобільні перевізники зобов'язані організовувати спеціальне навчання керівників або уповноважених осіб, професіоналів, фахівців, технічних службовців, робітників, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п'ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки – термін один раз на три роки. Порядок спеціального навчання керівників або уповноважених осіб, професіоналів, фахівців, технічних службовців, робітників, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері транспорту.
4. Реєстр навчальних центрів наукових організацій, учбових комбінатів зі спеціального навчання керівників або уповноважених осіб, професіоналів, фахівців, технічних службовців, діяльність яких пов’язана з наданням послуг автомобільного транспорту, веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Стаття 30. Свідоцтво про допуск до господарської діяльності з надання послуг з перевезень вантажів автомобільним транспортом
1. Господарська діяльність з надання послуг з перевезень вантажів (крім небезпечних) автомобільним транспортом здійснюється на підставі отримання свідоцтва про допуск, яке видається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за умови відповідності перевізника вимогам статті 26 цього Закону в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
2. Свідоцтво про допуск є документом дозвільного характеру, що видається резидентам України безстроково на господарську діяльність з надання послуг транспортними засобами повною масою понад 3,5 т таких видів:
1) внутрішніх перевезень вантажів (крім небезпечних);
2) міжнародних перевезень вантажів (крім небезпечних).
3. Свідоцтво про допуск до господарської діяльності з надання послуг з міжнародних перевезень вантажів дає право автомобільному перевізнику надавати послуги з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом.
4. Ліцензія на надання послуг з перевезень небезпечних вантажів надає право автомобільному перевізнику надавати послуги з перевезення вантажів без свідоцтва про допуск.
Стаття 31. Документи, що подаються одержання свідоцтва про допуск до господарської діяльності з надання послуг з перевезень вантажів автомобільним транспортом
1. Суб’єкт господарювання, який має намір провадити господарську діяльність з надання послуг з перевезень вантажів (крім небезпечних) автомобільним транспортом, звертається до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, з заявою на одержання свідоцтва про допуск, в якій зазначено:
1) реквізити, визначені в частині другій статті 13 цього Закону;
2) вид господарської діяльності, зазначений у частині другій статті 30 цього Закону, на провадження якого заявник має намір одержати свідоцтво.
2. Юридичні особи до заяви про видачу свідоцтва про допуск додають відомості за підписом заявника про наявність філій, інших відокремлених підрозділів, за місцем яких буде провадитись заявлена діяльність із зазначенням щодо кожної філії, іншого відокремленого підрозділу виду діяльності, що ним провадитиметься повністю або частково відносно вказаного у заяві.
Стаття 32. Національні електронні реєстри автомобільних перевізників
1. Національний електронний реєстр автомобільних перевізників на автомобільному транспорті, які створюють з метою убезпечення діяльності суб’єктів господарювання та замовників, свідомого відкритого вибору надавачів послуг, захисту ринку від недобросовісної конкуренції, веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті. Положення про національний електронний реєстр автомобільних перевізників затверджує Кабінет Міністрів України.
2. Національний електронний реєстр повинен містити:
1) назву, реєстраційний номер та правову форму;
2) місцезнаходження підприємства;
3) ім’я та ідентифікаційний код керівника чи уповноважених ним інших осіб, призначених управляти діяльністю з перевезень;
4) серійний номер ліцензії, вид діяльності, на яку видана ліцензія, її статус (чинна / не чинна), кількість транспортних засобів, що охоплюються ліцензією та реквізити завірених копії ліцензії або реквізити свідоцтва про допуск до діяльності з надання послуг з перевезень вантажів;
5) кількість, категорію і тип порушень та стан відповідності умовам статей 27 – 29 цього Закону;
6) відповідність/невідповідність вимогам умовам статей 27 – 29 цього Закону та ім'я особи, оголошеної придатною/непридатною до керування транспортною діяльністю підприємства.
3. Для забезпечення збереження інформації в реєстрі центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті отримує інформацію про автотранспортне підприємство та його керівника від центральних органів виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики з питань правоохоронної діяльності та з питань єдиної державної податкової політики за допомогою електронної системи обміну інформації.
4. Дані, які стосуються перевізника, ліцензія якого втратила чинність, залишаються в національному електронному реєстрі протягом двох років з моменту закінчення дії ліцензії з зазначенням причин.
5. Дані стосовно будь-якої особи, оголошеної непридатною до заняття діяльністю автомобільних перевезень, залишаються в національному електронному реєстрі, до того часу, поки добра репутація цієї особи не була відновлена згідно з статтею 27 цього Закону. Коли вживається такий відновлювальний захід чи будь-який інший захід, що має еквівалентну силу, дані негайно видаляються.
Глава 3.3. Персонал автомобільного транспорту
Стаття 33. Склад персоналу автомобільного транспорту
1. До персоналу автомобільного транспорту належать працівники, які безпосередньо надають послуги з перевезення пасажирів чи вантажів, надають послуги (виконують роботи) з технічного обслуговування та ремонтування транспортних засобів, надають послуги, пов'язані з організацією перевезень.
2. Персонал автомобільного транспорту складається з керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців, робітників (зокрема, водіїв), працівників найпростіших професій відповідно до положень національного класифікатора України «Класифікатор професій».
3. Вимоги до персоналу стосовно кваліфікаційних вимог, необхідного обсягу знань, завдання та обов’язки персоналу встановлюються на підставі Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
4. Трудові відносини та соціальний захист персоналу автомобільного транспорту регулюються законодавством про працю, соціальне страхування і державну допомогу, іншими актами законодавства, галузевою угодою між центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту і профспілками працівників автомобільного транспорту, колективними договорами, положенням про дисципліну та правилами внутрішнього трудового розпорядку.
5. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях автомобільного транспорту усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, зокрема позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.
6. Створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться автомобільними перевізниками, підприємствами технічного сервісу або їхніми асоціаціями в обсязі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, крім водіїв.
Стаття 34. Вимоги до персоналу автомобільного транспорту
1. Персонал автомобільного транспорту повинен відповідати визначеним законодавством вимогам, зокрема:
1) виконувати завдання та обов’язки, встановлені нормативними документами з праці та професійної класифікації та вимог законодавства;
2) забезпечувати якісне та безпечне надання послуг автомобільного транспорту з перевезення пасажирів чи вантажів, послуг з технічного обслуговування та ремонтування транспортних засобів відповідно до технологічної документації, допоміжних послуг, пов'язаних з перевезеннями;
3) ввічливо та уважно реагувати на звернення і скарги споживачів послуг автомобільного транспорту;
4) своєчасно підтверджувати свій рівень професійної компетенції шляхом проходження курсу спеціального навчання.
2. Спеціальне навчання персоналу фінансують за рахунок роботодавців, персоналу або інших фізичних чи юридичних осіб.
3. Одночасно однією особою може здійснюватись керівництво не більше ніж чотирма автотранспортними підприємствами із загальною кількістю не більше 50 транспортних засобів.
Стаття 35. Вимоги до уповноважених (консультантів) з питань безпечного перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом
1. Усі суб’єкти дорожнього перевезення небезпечних вантажів усіх форм власності повинні письмово призначити одного чи кількох уповноважених (консультантів) з питань убезпечення перевезення небезпечних вантажів.
2. Обов’язки уповноваженого полягають у запобіганні можливості виникненню небезпечних ситуацій для людей, майна та довкілля під час пакування, навантаження, наповнення, перевезення та розвантаження небезпечних вантажів. У разі призначення кількох уповноважених – обов’язки кожного з них визначаються письмово.
3. Для виконання своїх функцій уповноважений повинен мати свідоцтво про відповідну професійну підготовку, для отримання якого необхідно скласти іспит, відповідно до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ).
4. Свідоцтво про підготовку уповноваженого з питань безпеки перевезень небезпечних вантажів визнається усіма договірними сторонами ДОПНВ. Термін дії свідоцтва становить п’ять років та може бути подовжений.
Стаття 36. Вимоги до професійної кваліфікації водіїв, які здійснюють перевезення на комерційній основі
1. Водії, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів транспортними засобами на комерційній основі, повинні підтвердити свій рівень професійної кваліфікації проходженням курсу спеціального навчання та/або складанням письмового іспиту один раз на п’ять років.
2. За результатами проходження курсу спеціального навчання та/або складанням письмового іспиту, видається свідоцтво професійної компетентності водія, форму якого затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
3. Свідоцтво професійної компетентності для надання послуг автобусами можуть одержати водії, які мають посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії D1, D1E, D, DE згідно з класифікацією Конвенції про дорожній рух.
4. Свідоцтво професійної компетентності для надання послуг вантажними автомобілями можуть одержати водії, які мають посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії С1, С1Е, С, СЕ.
5. Термін дії свідоцтва професійної компетентності водія становить п’ять років з дати його видачі.
6. Порядок надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів водіями, які надають послуги з перевезення пасажирів і вантажів, який затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері транспорту.
7. Реєстр навчальних центрів наукових організацій, учбових комбінатів зі спеціального навчання водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів, веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Стаття 37. Особливості організації праці та контролю за роботою водіїв транспортних засобів
1. Організація роботи водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку, часу керування транспортними засобами здійснюється відповідно до вимог законодавства України. Вимоги до часу керування транспортним засобом та відпочинку водіїв встановлюються відповідно до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) та Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті в частині, що не суперечить ЄУТР.
2. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
3. Положення про робочий час і час відпочинку водія колісного транспортного засобу затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Розділ ІV
ВНУТРІШНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРІВ

Глава 4.1. Послуги з перевезення пасажирів автобусами
Стаття 38. Автобусні маршрути за видами перевезень
1. Автобусні маршрути за видами перевезень поділяються на регулярні, спеціальні регулярні, нерегулярні.
2. Регулярні пасажирські перевезення здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади – організаторами перевезень, чи на підставі дозволу організатора перевезень на міжнародних та міжобласних маршрутах.
3. Спеціальні регулярні пасажирські перевезення здійснюють автомобільні перевізники згідно з письмовим договором, укладеним між перевізником і замовником транспортних послуг з оплатою послуг виключно у безготівковій формі.
4. Під час спеціальних регулярних пасажирських перевезень забороняється перевезення пасажирів, що не включені до списку пасажирів, що є у водія, або таких, що не мають відповідного посвідчення працівника замовника.
5. Нерегулярні пасажирські перевезення здійснюють автомобільні перевізники на договірних умовах із замовниками транспортних послуг з оплатою послуг виключно у безготівковій формі, крім міських екскурсійних перевезень.
6. Під час здійснення нерегулярних, спеціальних регулярних пасажирських перевезень та перевезень для власних потреб забороняється здійснення посадки та висадки пасажирів у пунктах і на зупинках, визначених для посадки і висадки пасажирів на маршрутах з регулярним перевезенням.
7. Право виконувати нерегулярні та спеціальні регулярні перевезення на автобусних маршрутах, які виходять за межі Автономної Республіки Крим чи області, надається тільки перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на законних підставах на регулярних маршрутах загального користування у міжобласному сполученні.
Стаття 39. Послуги з перевезень пасажирів автобусами за видами сполучень
1. Послуги з перевезень пасажирів автобусами за видами сполучень поділяються на перевезення: міськими, приміськими, міжміськими, міжнародними маршрутами.
2. Автобусні маршрути приміські і міжміські поділяються на: міжобласні – що виходять за межі області; внутрішньообласні – що не виходять за межі області; внутрішньорайонні – що не виходять за межі району.
3. На міських та приміських автобусних маршрутах дозволяється перевозити пасажирів, що стоять, автобусами, які за своєю конструкцією мають місця для пасажирів, що стоять, у кількості, передбаченій технічною характеристикою транспортного засобу та визначені у реєстраційних документах на цей транспортний засіб.
4. На міжнародних та міжміських маршрутах дозволяється перевозити пасажирів з обов'язковим наданням їм місць для сидіння.
5. Перевезення на маршруті протяжністю понад 500 кілометрів здійснюють не менше двох водіїв.
Стаття 40. Автобусні маршрути за режимами перевезень
1. Перевезення пасажирів за автобусним маршрутом загального користування може здійснюватися у режимах: звичайного, експресного.
2. Перевезення пасажирів у звичайному режимі руху – перевезення пасажирів автобусами на маршруті загального користування з дотриманням усіх зупинок, передбачених розкладом руху.
3. Перевезення пасажирів в експресному режимі руху – перевезення пасажирів автобусами за маршрутами загального користування, з дотриманням зупинок, кількість яких за розкладом руху не перевищує 25% загальної кількості зупинок у разі звичайного режиму руху.
4. До експресних перевезень допускаються перевізники, які одержали право на перевезення пасажирів за даним маршрутом у звичайному режимі.
Стаття 41. Вимоги щодо використання автобусів на автобусних маршрутах загального користування
1. Вимоги до автобусів за видами сполучень, режимами руху, протяжністю маршрутів, параметрами пасажировмісності, комфортності, технічними та екологічними показниками установлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Глава 4.2. Організація регулярних перевезень пасажирів автобусами
Стаття 42. Організація перевезень пасажирів автобусами
1. Організація перевезень пасажирів автобусами здійснюється відповідно до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Стаття 43. Відкриття та закриття автобусних маршрутів загального користування
1. У разі відкриття автобусних маршрутів надаються пріоритети у формуванні розкладів руху:
1) міжнародним маршрутам перед міжміськими, в тому числі міжобласними;
2) міжобласним маршрутам перед міжміськими внутрішньообласними;
3) міжміським маршрутам перед приміськими.
2. У випадку відкриття нового або внесенні змін до чинного автобусного маршруту мінімальні інтервали між рейсами встановлюються у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
3. Відкриття регулярного автобусного маршруту здійснюється на підставі вивчення попиту на перевезення.
4. Внесення змін до регулярних автобусних маршрутів здійснюється за рішенням організатора регулярних перевезень з одночасним внесенням змін до реєстру маршрутів на підставі аналізу результатів обстеження пасажиропотоку, визначеному у відповідності до Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, затвердженим центральним орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
5. Організатор регулярних перевезень має право відкривати нерентабельні регулярні автобусні маршрути (соціальні) за умови визначення обсягів та джерел фінансових дотацій, які визначаються в умовах перевезень та в обов’язкових умовах конкурсу.
6. У разі відкриття нового автобусного маршруту органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право призначати автомобільного перевізника тимчасово один раз на термін до шести місяців для здійснення перевезень на маршруті. Через три місяці після початку функціонування маршруту на підставі обстеження пасажиропотоку організатор перевезень зобов’язаний визначитися щодо подальшого функціонування маршруту та, у разі позитивного рішення, до закінчення шестимісячного терміну, визначити перевізника на конкурсних засадах.
7. Рішення щодо закриття регулярного автобусного маршруту та вилучення із реєстру маршрутів приймає організатор перевезень на підставі обстеження пасажиропотоків.
Стаття 44. Мережа автобусних маршрутів загального користування
1. Мережа автобусних маршрутів загального користування формується на таких засадах:
1) сільський населений пункт з’єднується автобусним маршрутом першочергово з райцентром;
2) райцентр з’єднується автобусним маршрутом першочергово з обласним центром;
3) обласний центр з’єднується автобусним маршрутом першочергово із столицею України м. Києвом.
2. Після забезпечення зазначених населених пунктів маршрутами першої черги організатори перевезень можуть відкривати регулярні автобусні маршрути в інших напрямках.
3. Формування маршрутної мережі здійснюється з внесенням відповідної інформації, змін та доповнень до єдиного реєстру міжнародних, міжміських і приміських автобусних маршрутів загального користування, як визначено в статті 4.9 цього Закону.
Стаття 45. Розклад руху автобусів
1. Розклад руху автобуса на автобусних маршрутах загального користування затверджується відповідним організатором перевезень і є обов’язковим для виконання перевізниками, водіями, автостанціями, контрольно-диспетчерськими пунктами.
2. Суб’єкт господарювання, що здійснює автостанційну діяльність, на підставі розкладів руху автобусів, затверджених організатором перевезень, розробляють автостанційні розклади, які розміщуються в приміщенні автостанцій для інформування пасажирів.
Стаття 46. Формування та ведення реєстрів автобусних маршрутів загального користування
1. Порядок формування та ведення реєстрів автобусних маршрутів загального користування затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
2. Ведення єдиного реєстру міжнародних, міжміських і приміських автобусних маршрутів загального користування покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
3. Формування та ведення реєстру міжміських і приміських автобусних маршрутів загального користування, які не виходять за межі території області (внутрішньообласних маршрутів), покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим чи обласні держадміністрації, які затверджують мережу, розклади руху і схеми міжміських та приміських автобусних маршрутів, які не виходять за межі території області (внутрішньообласних маршрутів) та погоджує мережу, розклади руху і схеми приміських автобусних маршрутів, які визначені в частині третій статті 9 цього Закону.
4. Формування та ведення реєстру міських автобусних маршрутів та приміських автобусних маршрутах загального користування, які визначені в частині третій статті 9 цього Закону, покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту, який затверджує мережу, розклади руху і схеми міських та відповідних приміських автобусних маршрутів.
5. Органи виконавчої влади, які формують реєстри внутрішньообласних автобусних маршрутів надають відповідну інформацію до єдиного реєстру.
Глава 4.3. Проведення конкурсів на визначення перевізника на автобусному маршруті загального користування
Стаття 47. Основні засади визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування
1. Визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування, крім міжнародного, здійснюється винятково на конкурсних засадах.
2. Організатори перевезень зобов’язані проводити конкурси на визначення перевізника на автобусному маршруті загального користування не раніше ніж за п’ять місяців і не пізніше ніж за два місяці до закінчення терміну дії договору з перевізником на діючому маршруті.
3. Для підготовки та проведення конкурсу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування утворюють конкурсний комітет, до складу якого входять представники відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, центральних органів виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері безпеки дорожнього руху та з питань єдиної державної податкової політики, а також всеукраїнських громадських організацій та профспілок, діяльність яких пов'язана з пасажирським автомобільним транспортом, та громадських організацій, що представляють інтереси ветеранів війни та/або інвалідів.
4. До складу конкурсного комітету не можуть входити представники суб'єктів господарювання – автомобільних перевізників, які є перевізниками-претендентами або які провадять діяльність на ринку перевезень пасажирів (зокрема здійснюють автостанційну діяльність), а також представляють інтереси окремих автомобільних перевізників.
5. Фінансування проведення конкурсу здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за рахунок власних коштів.
6. Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування повинен передбачати надання переваг перевізникам, які мають сертифікат відповідності виробничої бази та послуг пасажирського автотранспорту, передбачають використовувати на маршрутах власні автобуси з найменшим строком експлуатування, більш високого рівня екологічності, безпечності та комфортності.
7. Порядок проведення конкурсу визначає Кабінет Міністрів України.
Стаття 48. Визначення об’єкту конкурсу
1. Об’єкт конкурсу визначається організатором перевезень.
1) Об'єктом конкурсу можуть бути: маршрут (кілька маршрутів), оборотний рейс (кілька оборотних рейсів).
2) Об’єднання в один пакет об'єкту конкурсу декількох маршрутів, можливо за умови, якщо разом із основним включається додатковий маршрут міського, приміського сполучення, визначений як соціальний для даного регіону окремим рішенням органу місцевого самоврядування.
2. На конкурс виносяться маршрути із затвердженими схемами маршруту, розкладом руху автобуса та номером з відповідного реєстру маршрутів.
Стаття 49. Визначення умов перевезень та проведення конкурсу
1. До обов'язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів належить:
1) визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтована структура складу автобусів, що допускається до перевезень на маршруті загального користування, за пасажиромісткістю, категорією класом, доступністю автобусів для інвалідів з вадами зору, слуху та з ураженнями опорно-рухового апарату, технічними та екологічними показниками, затверджений розклад руху, рівень регулярності виконання запланованих рейсів та відповідність перевізника ( виробничої бази, персоналу, організації перевезень) вимогам цього закону.
Стаття 50. Вимоги до автомобільних перевізників, які допускаються до участі в конкурсі
1. У конкурсі на визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування можуть брати участь автомобільні перевізники, які мають відповідну ліцензію, на законних підставах використовують у достатній кількості сертифіковані автобуси відповідного класу, відповідають вимогам до перевізника, визначеними цим законом. До участі у конкурсі допускають перевізників, що мають власні або взяті у фінансовий лізинг автобуси, сумарна пасажировмісність яких не менше 220 місць для сидіння.
2. До участі в конкурсі не допускаються автомобільні перевізники, які:
1) подали до часті в конкурсі документи, що не відповідають умовам конкурсу чи містять недостовірну інформацію;
2) не відповідають вимогам статті 27 – 29 цього Закону;
3) передбачають використовувати на маршрутах автобуси, переобладнані під час експлуатації з транспортних засобів іншого призначення;
4) визнані банкрутами або щодо яких порушено справу про банкрутство чи ліквідацію як суб’єкта господарювання.
Стаття 51. Документи для участі у конкурсі на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування
1. Для участі в конкурсі на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування автомобільний перевізник подає конкурсному комітету такі документи:
1) виписку або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
2) нотаріально завірену копію ліцензії на право надання послуг з перевезень пасажирів;
3) копію документа, що підтверджує проведення процедури санації (за умови проведення санації);
4) копію податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за останні повні чотири квартали, копія штатного розпису;
5) заява про згоду на укладання договору стосовно отримання телекомунікаційних послуг, зокрема, з передачі та обробки даних системи диспетчеризації і контролю на лінії за рухомим складом або документ, що підтверджує підключення до відповідного АСДУ;
7) у разі наявності автобусів, що використовуються, відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг», копії договорів на автобуси, які придбані на умовах фінансового лізингу обов’язковою умовою яких є те, що об’єкт лізингу - новий транспортний засіб;
8) копію сертифіката відповідності виробничої бази та послуг пасажирського автотранспорту вимогам законодавства про автомобільний транспорт (за наявності);
9) копії правовстановлюючих документів на право володіння чи користування земельної ділянки у тому числі оренди, для зберігання транспортних засобів під охороною, споруд, приміщень, обладнання та комплекс відповідних умов для персоналу (водіїв, механіків, фахівців з безпеки руху та охорони безпеки праці та пожежної безпеки, медперсоналу), необхідних для виконання процесів надання послуг з перевезень, підтримки технічного санітарного стану та підготовки транспортних засобів до виїзду на маршрут у відповідності до вимог законодавства (за наявності).
10) копію аркуша колективного договору, який містить відмітку про реєстрацію, посвідчену перевізником (за наявності).
2. На кожний об'єкт конкурсу окремо перевізник подає такі документи:
1) перелік транспортних засобів, які пропонуються до використання на автобусному маршруті, із зазначенням марки, моделі, класу, пасажировмісності (з відміткою "з місцем водія/без місця водія";), VIN-коду транспортного засобу, державного номерного знака, року випуску транспортного засобу, а також для міжміських маршрутів - копії свідоцтв відповідності автобусів параметрам комфортності (за наявності);
2) копії ліцензійних карток на кожний автобус, який пропонується до використання на автобусному маршруті;
3) копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів або тимчасових реєстраційних талонів автобусів, що пропонуються до використання на маршруті;
4) перелік транспортних засобів, пристосованих для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті;
5) довідку про сумарну кількість автобусів та їх пасажировмісність.
3. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не менш як за п’ятнадцять днів до дня проведення конкурсу забезпечують інформування центральних органів виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері безпеки дорожнього руху та з питань єдиної державної податкової політики, про перевізників-претендентів, які подали документи на конкурс для надання конкурсному комітету інформації у термін не пізніше ніж за п’ять днів до дня проведення конкурсу.
4. Строк прийняття документів для участі в конкурсі визначається організатором і починається за 45 робочих днів до дати проведення конкурсу а закінчується за 20 робочих днів до дати проведення конкурсу.
Стаття 52. Проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування
1. Під час проведення конкурсу конкурсний комітет розглядає пропозиції перевізників-претендентів винятково за такими параметрами:
1) сумарна пасажировмісність автобусів які є власністю або взяті у фінансовий лізинг;
2) термін експлуатації власних або взятих у фінансовий лізинг автобусів, заявлених на конкурс;
3) кількість працівників та рівень їх середньої заробітної плати;
4) досвід роботи перевізника на маршруті (маршрутах), що є об'єктом конкурсу;
5) наявність дорожньо-транспортних пригод з вини водія перевізника, у яких є загиблі та (або) постраждалі;
6) наявність порушень, передбачених статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
7) наявність свідоцтв відповідності автобусів, які заявлені для виконання перевезень за об'єктом конкурсу, параметрам комфортності, виданих у порядку визначення класу комфортності автобусів, сфери їхнього використання за видами сполучень та режимами руху, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
8) наявність сертифіката відповідності виробничої бази та послуг пасажирського автомобільного транспорту вимогам законодавства про автомобільний транспорт, виданого у порядку проведення добровільної сертифікації цих послуг, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
9) місце реєстрації перевізника, як платника податків;
10) наявність у перевізника-претендента зареєстрованого в установленому порядку колективного договору.
Стаття 53. Визначення переможця конкурсу на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування
1. У разі участі в конкурсі двох або більше перевізників-претендентів конкурсний комітет визначає кращого з використанням бальної системи оцінки пропозицій перевізників-претендентів.
2. Сумарна кількість балів, одержаних кожним перевізником-претендентом є підставою для визначення переможця конкурсу.
3. Автомобільний перевізник – переможець конкурсу повинен самостійно забезпечити перевезення та облаштувати транспортні засоби необхідним устаткованням щодо контролю за перевезеннями, яке відповідає вимогам встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
4. Перевізник – переможець конкурсу, несе відповідальність за технічний стан та безперервність роботи обладнання, встановленого для контролю за регулярністю руху транспортних засобів. Перерва у функціонуванні обладнання для контролю на термін більший ніж, обумовлений договором (дозволом), розглядається як порушення умов договору (дозволом) і може бути підставою для його розірвання (анулювання).
5. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають договір (видають дозвіл – на перевезення на міжобласних маршрутах) з переможцем конкурсу на термін сім років. У разі відсутності у переможця конкурсу автобусів, що відповідають умовам конкурсу, договір укладається (дозвіл видається) на один рік.
Глава 4.4. Послуги автостанцій
Стаття 54. Відкриття, функціонування та атестація автостанцій
1. Автостанційна діяльність здійснюється юридичною чи фізичною особою, зареєстрованою в установленому законодавством порядку.
2. Порядок регулювання діяльності автостанцій затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дотримуючись принципів універсальної доступності до всіх будівельних споруд і послуг автостанції людей з обмеженими фізичними можливостями.
3. Підставою для відмови у видачі свідоцтва про атестацію є невідповідність автостанції встановленим вимогам.
4. Атестація автостанцій проводиться один раз на сім років.
5. У разі зміни показників, за якими визначений клас автостанції, атестація проводиться без дотримання зазначеного строку за заявою власника чи відповідного організатора перевезень. Після проведення переатестації договори з органами виконавчої влади і перевізниками не переукладаються.
6. На підставі заяви про недодержання вимог, встановлених для автостанцій відповідного класу, проводиться додаткове обстеження автостанцій, за результатами якого може бути анульоване свідоцтво про атестацію.
7. Суб’єкт господарювання, що здійснює автостанційну діяльність, повинен забезпечити обслуговування пасажирів та автомобільних перевізників на автостанції, згідно з вимогами до автостанції відповідного класу протягом строку дії свідоцтва.
8. Автостанції надають пасажирам обов’язкові послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на цих маршрутах на договірних умовах з відповідними організаторами перевезень – обов’язкові послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.
9. До обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, належать:
1) продаж квитків;
2) користування приміщеннями для чекання поїздки, облаштованими місцями для сидіння;
3) можливість користування громадськими вбиральнями;
4) інформування щодо розкладу руху автобусів та вартості поїздки.
10. До обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належать:
1) продаж квитків;
2) організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ чи майданчиків;
3) інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.
11. Суб’єкти господарювання, що здійснюють автостанційну діяльність, несуть відповідальність за якість та безпечність послуг, що надаються автостанціями пасажирам та автомобільним перевізникам, технічний та санітарно-гігієнічний стан будівель, споруд, обладнання та території автостанції відповідно до їхньої проектної та технічної документації.
12. В приміщенні чи на території автостанцій забороняється діяльність будь-яких суб’єктів господарювання або їх представників, що пропонують пасажирам послуги з перевезень і не мають із суб’єктом автостанційної діяльності укладеного письмового договору про таку діяльність.
13. За надання обов’язкових послуг автостанцій, крім послуг кімнати матері і дитини, з осіб, які придбавають проїзні квитки та оформлюють пільговий проїзд, стягується автостанційний збір. Розмір автостанційного збору визначається суб’єктом господарювання, що здійснює автостанційну діяльність у відповідності до методики визначення розміру автостанційного збору, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
14. Суб’єкти господарювання, що здійснюють автостанційну діяльність, забезпечують інформування пасажирів про страховика шляхом розміщення інформації на квитках на проїзд у автобусах та надання візуальної інформації у приміщенні автостанції.
15. Відносини суб’єкта господарювання, що здійснює автостанційну діяльність, та автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, які проходять через автостанцію, визначаються договором. Примірну форму договору про надання автостанціями послуг перевізнику, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
16. Особа, що придбала квиток, повинна здійснити посадку в автобус на автостанції, зазначеній у квитку, або за попереднім погодженням з автостанцією та внесенням відповідної позначки до квитково-касового листа на іншій зупинці, передбаченій розкладом руху. У разі відсутності попереднього погодження та запізнення на рейс оплачене місце за пасажиром не зберігається.
17. Відправлення чи прибуття автобусів з кінцевих пунктів міжнародних, міжміських та приміських маршрутів здійснюється тільки на автостанціях, а у разі їх відсутності в населеному пункті – із зупинок громадського транспорту, передбачених розкладом руху.
Посадка та висадка пасажирів може здійснюватися на зупинках громадського транспорту, передбачених розкладом руху.
18. У разі втрати документа на проїзд пасажир до посадки не допускається, вартість документа на проїзд не повертається, дублікат не видається, претензії не приймаються. У разі відсутності у пасажира документа на проїзд, а за наявності у нього пільг – документа, що підтверджує право на пільговий проїзд, пасажир вважається таким, що не має права на проїзд.
19. Суб’єкт господарювання, що здійснює автостанційну діяльність, зобов'язаний укласти з автомобільним перевізником договір про надання послуг автостанції, пов’язаних з відправленням та прибуттям автобусів та за наявності у автомобільного перевізника дозволу, виданого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, або договору про організацію перевезень з відповідним організатором перевезень: Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією, виконавчим органом міської ради на який, відповідно до частини третьої статті 2.5 цього Закону покладені функції з організації перевезень на відповідних приміських автобусних маршрутах загального користування, розкладом руху яких передбачено заїзд на автостанцію суб’єкта господарювання, що здійснює автостанційну діяльність.
20. Переоформлення та повернення квитків пасажиром на автостанції
1) особа, яка придбала квиток у касі автостанції, має право на повернення його в касу до відправлення автобуса і виплату суми, що дорівнює повній вартості квитка, у разі:
- відміни рейсу або відправлення автобуса із запізненням;
- ненадання пасажиру місця, зазначеного у квитку (у разі відмови пасажира від іншого запропонованого місця);
- надання для перевезення автобуса, клас якого нижчий, ніж зазначено у розкладі руху на автостанції.
2) у разі повернення в касу автостанції квитка, що був попередньо придбаний на цій автостанції, на автобус міжміського сполучення у строк понад одну добу до його відправлення, передбаченого розкладом руху, пасажирові повертається сплачена сума, крім плати за продаж квитків та збору за попередній продаж квитків;
3) у разі повернення в касу автостанції квитка на автобус міжміського сполучення у строк за дві години або менш як за одну добу до його відправлення особі повертається сплачена сума, крім плати за продаж квитків, збору за попередній продаж квитків та 10 відсотків вартості проїзду;
4) у разі повернення в касу автостанції квитка на зазначений автобус пізніше ніж за дві години, але не пізніше ніж за 10 хвилин до відправлення автобуса, передбаченого розкладом руху, пасажирові повертається сплачена сума, крім плати за продаж квитків, збору за попередній продаж квитків та 20 відсотків вартості проїзду;
5) у разі повернення в касу автостанції квитка пізніше ніж за 10 хвилин до відправлення автобуса, а також протягом трьох годин з моменту його відправлення особі повертається сплачена сума, крім плати за продаж квитків, збору за попередній продаж квитків та 30 відсотків вартості проїзду;
6) пасажир має право на повернення квитка протягом трьох діб з моменту відправлення автобуса у разі хвороби або нещасного випадку, що підтверджується відповідними документами. У такому разі йому відшкодовується сплачена сума, крім плати за продаж квитків, або безоплатно переоформляється квиток на інший автобус;
7) квитки на автобуси приміського сполучення не переоформляються, а у разі запізнення пасажира – не підлягають поверненню, крім випадків, визначених підпунктом 1) цієї статті.
21. Строк, на який укладається договір про надання послуг автостанціями, не може бути меншим, ніж строк обслуговування автомобільним перевізником маршруту (рейсу), визначений договором про організацію перевезень пасажирів на маршруті загального користування з відповідним організатором перевезень або дозволом.
22. Суб’єкт господарювання, що здійснює автостанційну діяльність, зобов'язаний укласти договір з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, Радою міністрів Автономної республіки Крим, обласною державною адміністрацією, виконавчим органом міської ради на який, відповідно до частини третьої статті 9 цього Закону покладені функції з організації перевезень на відповідних приміських автобусних маршрутах загального користування щодо обслуговування пасажирів та перевізників на відповідних маршрутах.
23. Договір між суб’єктом господарювання, що здійснює автостанційну діяльність, та відповідним організатором перевезень укладається на строк дії свідоцтва про атестацію.
24. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації та виконавчі органи міської ради на які, відповідно до частини третьої статті 9 цього Закону покладені функції з організації перевезень на відповідних приміських автобусних маршрутах загального користування затверджують (погоджують) розклади руху з урахуванням наявності в населеному пункті автостанцій, атестованих згідно з порядком, визначеним центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
25. Закриття автостанції здійснюється з ініціативи суб’єкта господарювання, що здійснює автостанційну діяльність, за умови інформування про це центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, Раду міністрів Автономної Республіки Крим чи обласну державну адміністрацію та виконавчий орган міської ради на який, відповідно до частини третьої статті 9 цього Закону покладені функції з організації перевезень на відповідних приміських автобусних маршрутах загального користування не пізніше ніж за два місяці до закриття автостанції.
26. Після отримання інформації від суб’єкта господарювання, що здійснює автостанційну діяльність, про закриття автостанції центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, чи обласна державна адміністрація та виконавчий орган міської ради на який, відповідно до частини третьої статті 9 цього Закону покладені функції з організації перевезень на відповідних приміських автобусних маршрутах загального користування забезпечують внесення необхідних змін до розкладів руху автобусів відповідного сполучення та інформування населення про закриття автостанції.
27. Закриття автостанції здійснюється після прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, на території якого розташована автостанція, з виключенням цієї автостанції з переліку атестованих автостанцій та анулюванням свідоцтва про атестацію.
28. Перепрофілювання діяльності автостанцій може здійснюватися суб’єктами господарювання, що здійснюють автостанційну діяльність, лише у разі закриття автостанції в законному порядку.
Глава 4.5. Пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом
Стаття 55. Визначення пільгових перевезень
1. Пільгове перевезення пасажирів – це перевезення пасажирів, які згідно із законодавством мають право на пільги у разі здійснення поїздки пасажирським транспортом на автобусних маршрутах загального користування.
2. Пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Стаття 56. Порядок виконання пільгових перевезень
1. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, втрат від цих перевезень.
2. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
3. У разі відсутності компенсації за здійснення пільгових перевезень автомобільний перевізник має право припинити надання цих послуг для пільгових категорій пасажирів.
Глава 4.6. Вимоги до перевезення організованих груп дітей автобусами
Стаття 57. Визначення перевезення організованих груп дітей
1. До перевезення організованих груп дітей відноситься одночасне перевезення групи з десяти і більше дітей.
2. Перевезення організованих груп дітей здійснюються в режимах спеціальних регулярних чи нерегулярних пасажирських перевезень.
Стаття 58. Умови перевезення організованих груп дітей
1. Спеціальні регулярні та нерегулярні перевезення організованих груп дітей здійснюють після узгодження умов перевезень із замовником та територіальними підрозділами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки дорожнього руху на підставі договору між замовником перевезень і перевізником.
2. Для перевезення організованих груп дітей замовником послуги призначається керівник, відповідальний за супроводження їх під час поїздки, а на групу з 30 і більше дітей призначається також медичний працівник.
3. Максимальна кількість дітей та супроводжуючих осіб у разі перевезення автобусом не повинна перевищувати кількості місць для сидіння в ньому, передбачену технічною характеристикою транспортного засобу та визначену в реєстраційних документах на цей транспортний засіб.
4. Групи дітей повинні перевозити водії транспортних засобів, які мають стаж керування автобусом не менше ніж п'ять років.
5. На маршрут, що виходить за межі населеного пункту та протяжність якого становить понад 250 кілометрів, повинні направлятися два водії.
6. До нерегулярних перевезень організованих груп дітей на маршруті протяжністю більш як 50 кілометрів не допускають автобус, строк експлуатації якого більше десяти років.
7. Перевезення організованих груп дітей колоною з п'яти і більше автобусів здійснюється за умови супроводу відповідними територіальними підрозділами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки дорожнього руху.
8. Рух колони автобусів з організованими групами дітей здійснюється відповідно до Правил дорожнього руху.
Стаття 59. Порядок здійснення перевезення організованих груп дітей
1. До початку нерегулярного перевезення організованих груп дітей замовник послуг і перевізник:
1) визначають маршрут перевезення організованих груп дітей, такий, за яким уже здійснюються регулярні перевезення;
2) встановлюють зупинки автобуса:
- технічні – одна на перші 50 кілометрів і не менше однієї – на кожні наступні 100 кілометрів маршруту;
- для відпочинку – на п'ять хвилин через кожну годину руху і на 30 хвилин – через кожні п'ять годин руху (допускається поєднання 30-хвилинного відпочинку з перервою на обід);
- для приймання їжі – через три-п'ять годин руху;
- для ночівлі;
3) складають схему маршруту та встановлюють розклад руху.
2. Перевезення організованих груп дітей здійснюються тільки у світлу пору доби і за сприятливих погодних умов.
3. Замовник послуг повідомляє не пізніше ніж за сім робочих днів автомобільному перевізнику про здійснення перевезення організованих груп дітей.
4. Автомобільний перевізник не пізніше ніж за три робочих дні до запланованого перевезення організованої групи дітей повідомляє територіальному підрозділу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки дорожнього руху про дату здійснення кожного такого перевезення, подає йому на узгодження та замовнику послуг на затвердження схему маршруту та розклад руху автобусів.
5. Схема маршруту та розклад руху оформляються у трьох примірниках.
6. Один примірник схеми маршруту і розкладу руху видається водію, інші зберігаються у замовника послуг та перевізника.
Стаття 60. Обов’язки замовника послуг з перевезення організованих груп дітей
1. Замовник послуг зобов'язаний:
1) до початку поїздки скласти у трьох примірниках список групи дітей;
2) допускати до поїздки дітей, які зазначені у списках і не мають протипоказань для далеких поїздок за станом здоров'я;
3) призначити для кожної групи з десяти дітей керівника, відповідального за супроводження їх під час поїздки, а для групи з 30 і більше дітей – медичного працівника. Керівник відповідальний за супроводження дітей під час поїздки, зобов’язаний до початку перевезень провести інструктаж для дітей та всіх осіб, що супроводжують дітей, з правил їх безпечної поведінки під час перевезення.
2. Замовник послуг зобов'язаний забезпечити дітей питною водою, а супроводжуючого дітей медичного працівника індивідуальними засобами невідкладної медичної допомоги для дітей на випадок поганого самопочуття під час перевезень та керівника групи телефонним зв'язком і списком телефонних номерів служб екстреного виклику.
3. Керівник групи дітей зобов'язаний:
1) провести бесіду з дітьми, ознайомити їх з правилами поведінки і техніки безпеки під час поїздки;
2) забезпечувати дотримання дітьми належного порядку під час руху (діти повинні сидіти на призначених для цього місцях та бути пристебнутими ременями безпеки), а також під час посадки (висадки) з автобуса;
3) забезпечувати посадку (висадку) дітей після зупинки автобуса тільки з посадкового майданчика, а в разі його відсутності – з тротуару або узбіччя, якщо це неможливо – з крайньої смуги проїзної частини (але не з боку суміжної смуги для руху), за умови, що це безпечно і не створює перешкод іншим учасникам руху, а також справності засобів аварійної світлової сигналізації;
4) проходити з організованою групою дітей тільки тротуарами та пішохідними доріжками, а у разі їх відсутності – краєм проїзної частини назустріч руху транспортних засобів і тільки у світлу пору доби.
4. У разі настання несприятливих погодних і дорожніх умов, виходу з ладу автобуса, виникнення загрози безпеці руху, а також погіршення стану здоров'я водія необхідно припинити рух з повідомленням про це перевізника, який повинен вжити заходів для доставки дітей до кінцевого пункту маршруту, заміни автобуса, водія.
Глава 4.7. Документи, на підставі яких виконуються внутрішні пасажирські перевезення
Стаття 61. Індивідуальна контрольна книжка водія
1. Порядок використання індивідуальної контрольної книжки водія та її форму затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Стаття 62. Документи для регулярних пасажирських перевезень
1. Автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти для перевірки особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
1) для автомобільного перевізника – ліцензія, договір із організатором регулярних перевезень або дозвіл, затверджена організатором перевезень схема маршруту (у разі якщо пунктом призначення приміського/міжміського внутрішньообласного/міжобласного маршруту є м. Київ також і окремо затверджена організатором перевезень по території м. Києва схема руху маршруту по території столиці) та розклад руху, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, договір про обов’язкове страхування цивільної відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи/або майну пасажира, у відповідності до законодавства, на кожну одиницю транспортного засобу із врахуванням повної пасажировмісності транспортного засобу, визначеної виробником, на термін не менше ніж 12 місяців;
2) для водія автобуса – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво професійної компетентності водія, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, тахокарти в кількості у відповідності до законодавства або картку водія для цифрового тахографа, індивідуальна контрольна книжка водія, квитково-обліковий документ, копію схеми маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (для міських маршрутів – вартість проїзду), поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту;
3) для пасажира – квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу, для пільгового проїзду – документ, що засвідчує право на пільговий проїзд.
2. Типова форма договору перевізника з організатором регулярних перевезень встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
3. Зміст та обов’язкові реквізити квитка на проїзд в автобусах, на перевезення багажу встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Стаття 63. Документи для спеціальних регулярних пасажирських перевезень:
1) для автомобільного перевізника, – ліцензія, договір із замовником послуги, паспорт маршруту, погоджений відповідним організатором перевезень, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, договір про обов’язкове страхування цивільної відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи/або майну пасажира, у відповідності до законодавства, на кожну одиницю транспортного засобу із врахуванням повної пасажировмісності транспортного засобу, визначеної виробником, на термін не менше ніж 12 місяців;
2) для водія автобуса – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво професійної компетентності водія, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, тахокарти в кількості у відповідності до законодавства або картку водія для цифрового тахографа, індивідуальна контрольна книжка водія, копія паспорту маршруту, завірена організатором регулярних перевезень, список пасажирів, що перебувають в салоні автобуса, завірений підписом та печаткою замовника послуги, поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту, включаючи відповідальність перевізника;
3) для пасажирів, що перебувають у салоні автобуса – документи, що підтверджують особу.
Стаття 64. Документи для нерегулярних пасажирських перевезень:
1) для автомобільного перевізника – ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, договір із замовником послуги, банківський документ, що підтверджує оплату послуги, договір про обов’язкове страхування цивільної відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи/або майну пасажира, у відповідності до законодавства, на кожну одиницю транспортного засобу із врахуванням повної пасажировмісності транспортного засобу, визначеної виробником, на термін не менше ніж 12 місяців;
2) для водія автобуса – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво професійної компетентності водія, копія договору перевізника з замовником послуги, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, тахокарти в кількості у відповідності до законодавства або картку водія для цифрового тахографа, індивідуальна контрольна книжка водія, копія документу, що засвідчує оплату транспортних послуг, список пасажирів, що перебувають в салоні автобуса, завірений підписом та печаткою замовника послуг, поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту, включаючи відповідальність перевізника.
Стаття 65. Документи на перевезення пасажирів автобусами для власних потреб:
1) для автомобільного перевізника – ліцензія (у випадках, передбачених законодавством), документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, договір про обов’язкове страхування цивільної відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи/або майну пасажира, у відповідності до законодавства, на кожну одиницю транспортного засобу із врахуванням повної пасажировмісності транспортного засобу, визначеної виробником, на термін не менше ніж 12 місяців;
2) для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на автобус, ліцензійна картка (у випадках, передбачених законодавством), тахокарти в кількості у відповідності до законодавства або картку водія для цифрового тахографа, індивідуальна контрольна книжка водія, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом та печаткою перевізника, поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту, що включає відповідальність перевізника;
3) для пасажира – документ, що засвідчує його особу, як працівника юридичної чи фізичної особи, яка здійснює перевезення для власних потреб.
Стаття 66. Документи на перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:
1. Документи для юридичної особи, що здійснює перевезення
пасажирів легковими автомобілями на замовлення:
1) для автомобільного перевізника – ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;
2) для водія легкового автомобіля – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна картка, копія договору із замовником послуги, індивідуальна контрольна книжка водія, свідоцтво професійної компетентності водія, інші документи, передбачені законодавством України.
2. Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:
1) для автомобільного перевізника – ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;
2) для водія легкового автомобіля – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна картка, копія договору із замовником послуги, свідоцтво професійної компетентності водія, інші документи, що засвідчує кваліфікацію для надання відповідних послуг ці документи, передбачені законодавством України.
Глава 4.8. Основні права та обов'язки пасажира автобуса
Стаття 67. Права пасажира автобуса
1. Пасажир автобуса має право:
1) одержувати від перевізника, водія, на зупинках автобусних маршрутів загального користування, автостанціях та автовокзалах інформацію про послуги автомобільного транспорту загального користування;
2) безоплатно провозити з собою на автобусних маршрутах загального користування одну дитину віком до шести років без надання їй окремого місця для сидіння;
3) безоплатно перевозити з собою на автобусних маршрутах загального користування ручну поклажу в кількості не більше як дві одиниці.
Стаття 68. Обов’язки пасажира автобуса
1. Пасажир автобуса зобов'язаний:
1) мати при собі квиток на проїзд, перевезення багажу (реквізити електронного квитка), а за наявності права на пільги щодо оплати проїзду – посвідчення встановленого зразка та квиток на пільговий проїзд;
2) займати зазначене у квитку місце, зберігати квиток до кінця поїздки і пред'являти на вимогу осіб, що мають право здійснювати контроль;
3) виконувати вимоги правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.
4) під час руху автобуса на міжміських та міжнародних маршрутах обов’язково користуватися засобами пасивної безпеки (ременями безпеки).
Глава 4.9. Основні права та обов'язки водія автобуса
Стаття 69. Права та обов’язки водія автобуса
1. Водій автобуса під час перевезення пасажирів автомобільним транспортом має право:
1) вимагати від пасажирів виконання їх обов'язків;
2) не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків та не пред'являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду, відмовляються користуватися засобами пасивної безпеки (ременями безпеки), перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, порушують громадський порядок, мають при собі небезпечні вантажі, зокрема легкозаймисті, вибухонебезпечні і такі, що можуть забруднити транспортний засіб чи одяг пасажирів;
3) не видавати багаж, якщо пасажир не пред'явив квитка.
2. Водій автобуса зобов'язаний:
1) виконувати правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту загального користування і технічного експлуатування автобуса;
2) мати з собою і пред'являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством, зупиняти автобус за сигналом контролера, виконувати його вказівки та сприяти у здійсненні контролю;
3) дотримуватися визначеного маршруту та розкладу руху автобуса;
4) здійснювати посадку пасажирів в автобус, приймати, розміщати та видавати багаж пасажирам на зупинках, передбачених розкладом руху автобуса, затвердженим відповідним організатором перевезень та автостанціях;
5) під час посадки в автобус пасажирів на приміському, міжміському або міжнародному маршруті перевіряти наявність квитків на проїзд та перевезення багажу;
6) під час здійснення перевезень на приміських та міжміських маршрутах на зупинках, де немає автостанцій, до початку руху видавати квитки пасажирам, які зайшли в автобус на цих зупинках та відмічати номери виданих квитків в квитково-обліковому документі;
7) стежити за виконанням пасажирами своїх обов'язків та безпечним розміщенням ними багажу і ручної поклажі в автобусі;
8) оголошувати назви зупинок і час стоянки на них;
9) здійснювати висадку пасажирів у відведеному для цього місці в разі заправлення автобуса паливом під час виконання перевезень та здійснювати, перед відправленням автобуса з місця заправки, перевірку наявності всіх пасажирів, що їхали в автобусі до їх висадки на заправці; здійснювати аналогічну перевірку наявності пасажирів перед відправленням автобуса з місця вимушеної, чи іншої не запланованої зупинки;
10) вживати необхідних заходів для безпеки пасажирів у разі виникнення перешкод для руху на маршруті (туман, ожеледь тощо), які не дають змоги продовжити поїздку, а також у разі вимушеної зупинки автомобільного транспортного засобу на залізничному переїзді;
11) здійснювати посадку пасажира в автобус тільки за наявності у нього квитка на проїзд та перевезення багажу або посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги. У разі отримання від пасажира плати за проїзд та перевезення багажу видавати квитки згідно із затвердженими тарифами.
3. Водію автобуса забороняється:
1) змінювати маршрут та розклад руху;
2) продавати пасажирам квитки під час керування автобусом.
3) здійснювати відправлення автобуса з автостанції чи іншої зупинки автобуса, запланованої розкладом руху, раніше часу, зазначеного у розкладі.
4) перевозити пасажирів, що не внесені замовником перевезень в список пасажирів, що підлягають перевезенню під час здійснення нерегулярних, чи спеціальних регулярних перевезень;
5) перевозити пасажирів, які відмовляються користуватися засобами пасивної безпеки (ременями безпеки).
Стаття 70. Основні права та обов'язки водія легкового автомобіля на замовлення
1. Водій легкового автомобіля на замовлення зобов'язаний:
1) виконувати правила надання послуг пасажирського автомобільного
транспорту і технічної експлуатації легкового автомобіля;
2) мати з собою і пред’являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством.
2. Водій легкового автомобіля на замовлення має право відмовити у перевезенні пасажирам, які пропонують здійснення поїздки за умовами, що не передбачені договором.
3. Водій легкового автомобіля на замовлення не має права:
1) здійснювати стоянку та посадку пасажирів на стоянці таксі;
2) здійснювати перевезення пасажирів не передбачених договором із замовником;
3) здійснювати перевезення пасажирів у кількості, що перевищує кількість місць для сидіння, чи перевозити багаж, що перевищує габарити автомобіля чи забруднює його.
Глава 4.10. Договори щодо перевезення пасажирів
Стаття 71. Договори про перевезення пасажирів автобусами
1. Договір про перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування укладається між організатором та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. У разі міжнародних та міжобласних перевезень організатор видає дозвіл на право здійснення перевезень.
2. Договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, – з моменту посадки в автобус.
3. Договір про регулярні спеціальні і нерегулярні пасажирські перевезення автобусом укладається між замовником транспортних послуг та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Типові форми договорів про регулярні спеціальні і нерегулярні пасажирські перевезення автобусом затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Стаття 72. Припинення дії договору перевезення пасажира
1. Дія договору з перевезення пасажира автомобільним транспортним засобом може бути припинена за ініціативою автомобільного перевізника чи водія автомобільного транспортного засобу, якщо пасажир:
1) перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння;
2) порушує громадський порядок;
3) пред'являє заборонений до перевезення багаж або багаж, який за габаритами не відповідає встановленим нормам.
4) відмовляється від використання (у пристебнутому стані) ременів безпеки.
5) не виконує своїх обов’язків, визначених у статті 69.
Стаття 73. Особливості договору з перевезення легковими автомобілями на замовлення
1. Договір про обслуговування легковим автомобілем на замовлення укладається між автомобільним перевізником і замовником у письмовій формі та вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.
2. Істотними умовами договору про обслуговування автомобілем на замовлення є інформація про маршрут перевезення, дату та час початку виконання та закінчення замовлення, кількість пасажирів, вартість перевезення, спосіб та терміни розрахунків, кількість та характеристика транспортних засобів (транспортного засобу), призначених для здійснення перевезень за договором, визначення осіб або кола осіб, яких належить перевозити, порядку підтвердження виконання договору у повному обсязі.
3. Автомобільному перевізнику, що здійснює виключно перевезення легковими автомобілями на замовлення заборонено:
1) розміщувати на транспортному засобі, який ним використовується у господарській діяльності, рекламу, яка містить ознаки таксі;
2) надавати або пропонувати послуги перевезень пасажирів без укладання відповідного письмового договору;
3) надавати або пропонувати послуги перевезень особам, які не зазначені у відповідному письмовому договорі, або виходячи із його тексту не можуть бути однозначно ідентифіковані.

Розділ V
ВНУТРІШНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ

Глава 5.1. Загальні положення щодо перевезення вантажів
Стаття 74. Внутрішні перевезення вантажів та правила їх надання
1. До внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
2. До комплексу допоміжних операцій, пов'язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать:
1) завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів;
2) перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб;
3) сортування, упаковання, обмірювання та марковання вантажу;
4) накопичення, формування або подрібнення партій вантажу;
5) зберігання вантажу;
6) транспортно-експедиторські послуги.
3. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
4. Правила технологічних перевезень вантажів транспортними засобами затверджує керівник виробничого об'єкта.
Стаття 75. Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення
1. Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
2. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
1) для автомобільного перевізника – ліцензія (у випадках, передбачених законодавством) або свідоцтво про допуск та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах;
2) для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, ліцензійна картка (у випадках, передбачених законодавством), свідоцтво професійної компетентності водія, товарно-транспортна накладна, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
3. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами для водія є свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення визначених небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації, узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, видані відповідно до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ).
4. У разі перевезення вантажів транспортними засобами з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Стаття 76. Основні права та обов'язки водія транспортного засобу під час перевезення вантажу
1. Водій транспортного засобу під час перевезення має право:
1) відмовитись від прийняття до перевезення вантажу, який не відповідає встановленим вимогам або вимогам щодо пломбування вантажу, якщо відтиск пломби нечіткий або пломбу пошкоджено;
2) вимагати від вантажовідправника (уповноваженої ним особи) належного закріплення вантажу на транспортному засобі відповідно до встановлених законодавством вимог та очищення кузова від залишків вантажу.
2. Водій транспортного засобу зобов'язаний:
1) виконувати правила перевезень вантажів автомобільним транспортом;
2) мати з собою і пред'являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством, зупиняти транспортний засіб за сигналом контролера, виконувати його вказівки та сприяти у здійсненні контролю;
3) перевіряти надійність опломбування, закріплення, накриття та ув'язування вантажу для його безпечного перевезення;
4) забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасну його доставку вантажовласнику (уповноваженій ним особі);
5) дотримуватись визначеного маршруту під час перевезення небезпечних, великовагових і великогабаритних вантажів;
6) дотримуватись визначеного режиму праці та відпочинку.
Стаття 77. Договір про перевезення вантажу
1. Договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
2. Істотними умовами договору є:
1) найменування та місцезнаходження сторін;
2) найменування та кількість вантажу, його упаковання;
3) умови та термін перевезення;
4) місце та час навантаження і розвантаження;
5) форма розрахунку та вартість перевезення;
6) інші умови, узгоджені сторонами.
Стаття 78. Основні права та обов'язки замовника за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом
1. Замовник за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом має право отримати компенсацію згідно з законодавством за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.
2. Замовник за договором про перевезення вантажу зобов'язаний:
1) забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу;
2) утримувати власні під'їзні шляхи до вантажних пунктів, вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відповідає вимогам законодавства з питань охорони праці, пожежної безпеки та безпеки руху;
3) здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, ув'язування та опломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення транспортного засобу від залишків вантажу;
4) забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці та правил безпеки під час виконання вантажних операцій.
Стаття 79. Основні права та обов'язки виконавця за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом
1. Автомобільний перевізник має право:
1) відмовитись від прийняття вантажу до перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесено без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;
2) відмовитись від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезення вантаж, не обумовлений договором про перевезення, упаковання вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо;
3) одержувати відшкодування від замовника, якщо транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.
2. Автомобільний перевізник зобов'язаний:
1) у разі укладання договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом передбачати для свого персоналу встановлені законодавством умови праці та відпочинку;
2) забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених договором та законодавством;
3) забезпечити обов’язкове страхування відповідно до чинного законодавства;
4) забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до моменту його передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення;
5) відшкодувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані у разі несвоєчасної доставки вантажу.
Стаття 80. Безпечне закріплення вантажу на транспортних засобах
1. Для убезпечення людей і довкілля вантажовідправник забезпечує розміщення та закріплення вантажу (виробів, твердих матеріалів, рідин і газів) відповідними сертифікованими засобами, забезпечує виконання такої роботи кваліфікованим персоналом, а також контроль за елементами закріплення у процесі перевезень.
2. Правила розміщення та закріплення вантажу на транспортних засобах, правила транспортування непошкоджених і пошкоджених транспортних засобів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Стаття 81. Відповідальність автомобільного перевізника за незбереження вантажу
1. Автомобільний перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу, тобто за його втрату, нестачу, пошкодження (псування), які сталися після прийняття ним вантажу до перевезення і до моменту видачі відповідно вантажоодержувачу чи уповноваженій особі, якщо не доведе, що незбереження вантажу сталося внаслідок обставин, яких автомобільний перевізник не міг уникнути і усунення яких від нього не залежало.
2. Збитки, спричинені в процесі перевезення вантажу, автомобільний перевізник відшкодовує у випадку:
1) втрати чи нестачі вантажу – в обсязі вартості вантажу, який втрачено чи якого не вистачає;
2) пошкодження (псування) вантажу – в обсязі суми, на яку зменшилась його вартість, а у разі неможливості відновлення пошкодженого вантажу – в обсязі його вартості;
3) втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, – в обсязі оголошеної цінності вантажу.
3. Вартість вантажу визначається його ціною, зазначеною у рахунку продавця чи передбаченою договором, а у разі відсутності рахунку чи ціни в договорі – виходячи з ціни, яка у подібних обставинах звичайно стягується за аналогічні товари.
4. Автомобільний перевізник поряд з відшкодуванням установленого збитку, спричиненого втратою, нестачею чи пошкодженням (псуванням) вантажу, повертає вантажовідправнику (вантажоодержувачу) провізну плату, отриману за автомобільне перевезення вантажу, який втрачено, пошкоджено (зіпсовано) чи якого не вистачає після перевезення, якщо ця плата не входить у вартість вантажу.
Глава 5.2. Вимоги до перевезення окремих видів вантажів
Стаття 82. Перевезення небезпечних вантажів
1. Небезпечні вантажі під час їх упакування, навантаження, наповнення, перевезення та розвантаження потребують додержання підвищеної обережності та виконання спеціальних вимог під час їх перевезення.
2. Вимоги до перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом визначаються положеннями Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), відповідними їй правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів та іншими нормативно-правовими актами.
3. Перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом здійснюється тільки у разі, коли вантажі згідно з вимогами Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) і правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів допущені до перевезення та всі вимоги щодо здійснення перевезень таких вантажів виконані.
4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, веде реєстр атестованих навчальних центрів, що здійснюють спеціальне навчання водіїв та уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, та реєстр водіїв та уповноважених, які успішно пройшли спеціальне навчання (у розрізі областей).
Стаття 83. Перевезення швидкопсувних вантажів
1. Швидкопсувні вантажі перевозяться відповідно до Угоди про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень (УПШ) та правил перевезень швидкопсувних вантажів автомобільними транспортними засобами, які затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
2. Перевезення швидкопсувних вантажів здійснюється транспортними засобами спеціалізованого та спеціального призначення в умовах, що забезпечують збереження їхньої якості, строку придатності та безпеки для здоров’я людей.
3. Умови перевезення швидкопсувних вантажів мають відповідати температурним умовам, вимогам щодо вологості, строкам та умовам зберігання, визначеним нормативно-технічною документацією на конкретний вид вантажу.
4. Систему правил та процедур стосовно виконання вимог Угоди про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень (УПШ) та контролю відповідності транспортних засобів цим вимогам затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Стаття 84. Перевезення великогабаритних і великовагових вантажів
1. Великогабаритні та великовагові вантажі під час вантаження, перевезення та розвантаження потребують застосування спеціальних пристроїв і кріплення, а також відповідних умов на маршруті перевезення та спеціальних погоджень і дозволів.
2. Порядок перевезення великогабаритних і великовагових вантажів автомобільними транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Розділ VI
МІЖНАРОДНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРІВ І ВАНТАЖІВ

Стаття 85. Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів
1. Організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України у сфері міжнародних автомобільних перевезень.
2. До міжнародних перевезень пасажирів та вантажів допускаються резиденти України, які мають відповідну ліцензію або свідоцтво про допуск.
3. Під час виконання міжнародних перевезень вантажів резидентами України на борту транспортного засобу повинні бути:
1) посвідчення водія, свідоцтво професійної компетентності водія;
2) дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (у момент перетину кордону у разі використання разового дозволу);
3) ліцензійна картка на транспортний засіб, діяльність з перевезення яким підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства;
4) дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків;
5) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;
6) документи, що підтверджують безпечність конструкції, технічного стану, зокрема, екологічну безпечність транспортного засобу, передбачені міжнародними договорами України, дія яких поширюється на тип транспортного засобу і вид перевезення;
7) документи на вантаж (міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR);
8) документи стосовно обов’язкового страхування.
4. Під час виконання міжнародних перевезень пасажирів резидентами України на борту транспортного засобу повинні бути:
1) посвідчення водія, свідоцтво професійної компетентності водія;
2) дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України у момент перетину кордону у разі використання разового дозволу;
3) ліцензійна картка на транспортний засіб у разі перевезень, які підлягають ліцензуванню;
4) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;
5) документи, що підтверджують безпечність конструкції, технічного стану, зокрема, екологічну безпечність транспортного засобу, передбачені міжнародними договорами України, дія яких поширюється на тип транспортного засобу і вид перевезення;
6) документи стосовно обов’язкового страхування;
7) список пасажирів для нерегулярних перевезень;
8) квитково-обліковий документ для регулярних перевезень.
5. Причепи та напівпричепи, які використовуються автомобільними перевізниками на законних підставах для міжнародних перевезень вантажів, можуть мати реєстраційні документи, номерні та розпізнавальні знаки іншої держави, у якій вони зареєстровані.
6. У транспортному засобі, призначеному для міжнародних перевезень небезпечних вантажів, крім документів, що підтверджують їх відповідність вимогам, визначеним пунктом 3 цієї статті, мають бути документи про допущення до перевезень таких вантажів, які видаються згідно норм Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ).
7. У транспортному засобі, призначеному для міжнародних перевезень швидкопсувних вантажів, крім документів, що підтверджують їх відповідність вимогам, визначеним пунктом 3 цієї статті, мають бути документи про допущення до перевезень таких вантажів, які видаються згідно з нормами УПШ.
8. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, затверджує порядок отримання Міжнародного сертифіката технічного огляду транспортного засобу та (або) забезпечує нотифікацію альтернативного документа.
Стаття 86. Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів
1. Формування державної політики та міжнародне співробітництво у сфері автомобільного транспорту забезпечує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, який у межах повноважень:
1) контролює виконання міжнародних договорів України з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;
2) розробляє пропозиції щодо розвитку міжнародного співробітництва у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;
3) бере участь у проведенні заходів щодо укладання міжнародних договорів з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;
4) бере участь у роботі міжнародних організацій у сфері діяльності автомобільного транспорту.
Стаття 87. Дозволи на міжнародні автомобільні перевезення, їх розподіл та використання
1. Види дозвільних документів та порядок їх розподілу, оформлення, видачі та використання українськими перевізниками під час перевезення територією іноземних країн, їх обліку та обміну затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту з урахуванням вимог законодавства України та законодавства країни, по території якої буде здійснюватися перевезення.
2. Міжнародні автомобільні перевезення іноземними перевізниками по території України здійснюються за наявності в перевізника українського дозволу або інших дозвільних документів, якщо інше не передбачено законодавством України.
3. Оформлення та видачу дозволів на поїздку територіями іноземних держав під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті повинен забезпечити доступ до інформації стосовно наявності та розподілу дозволів перевізникам та громадськості.
5. Дозвільні документи Системи Багатосторонньої Квоти Європейської Конференції Міністрів Транспорту розподіляють на конкурсних засадах з урахуванням безпечності конструкції, технічного стану, зокрема, екологічну безпечність транспортного засобу, ефективності використання зазначених дозволів за попередній період.
6. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, забезпечує проведення конкурсу та затверджує склад комісії по розподілу дозвільних документів Системи Багатосторонньої Квоти Європейської Конференції Міністрів Транспорту.
7. Результати конкурсу з розподілу дозвільних документів Системи Багатосторонньої Квоти Європейської Конференції Міністрів Транспорту затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту за поданням комісії по розподілу дозвільних документів Системи Багатосторонньої Квоти Європейської Конференції Міністрів Транспорту (Міжнародного транспортного форуму).
8. Порядок проведення конкурсу та видачі дозвільних документів Системи Багатосторонньої Квоти Європейської Конференції Міністрів Транспорту їх використання і повернення, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Стаття 88. Регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) пасажирські міжнародні автомобільні перевезення автобусами
1. Регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) пасажирські міжнародні автомобільні перевезення повинні виконуватись автобусами, що відповідають умовам перевезень та параметрам комфортності.
2. У разі здійснення міжнародних нерегулярних, маятникових (човникових) та регулярних транзитних перевезень на борту транспортного засобу повинні бути списки пасажирів.
3. Порядок організації регулярних, нерегулярних та маятникових (човникових) перевезень пасажирів у міжнародному сполученні затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
4. Нерезиденти України, які здійснюють регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) перевезення пасажирів та вантажів у міжнародному сполученні по території України, повинні забезпечити необхідні режими праці і відпочинку водіїв, а також технічний, зокрема, екологічний, санітарний стан транспортного засобу відповідно до міжнародних договорів.
Стаття 89. Обов'язки автомобільного перевізника і пасажира під час пасажирського міжнародного автомобільного перевезення
1. Під час здійснення пасажирського міжнародного автомобільного перевезення автомобільний перевізник зобов'язаний перед початком такого перевезення перевірити наявність у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовити у перевезенні пасажирам, які на їх вимогу не пред'явили необхідні документи.
2. Пасажир під час міжнародного автомобільного перевезення, зобов'язаний мати належним чином оформлені документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та пред'явити їх представнику автомобільного перевізника на його вимогу.
3. За невиконання обов'язку перевірити перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, автомобільний перевізник несуть відповідальність, передбачену законом.
4. Відмова автомобільного перевізника у міжнародному автомобільному перевезенні пасажира, який на вимогу автомобільного перевізника, не пред'явив документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, не тягне за собою обов'язок автомобільного перевізника відшкодувати пасажиру заподіяну у зв'язку з цим шкоду.
Стаття 90. Межі відповідальності перевізника за втрату чи пошкодження вантажу
1. Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки відповідно до договору на умовах Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ).
2. Приймаючи вантаж, перевізник перевіряє:
1) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх марковання та нумерації місць;
2) зовнішній стан вантажу і його упаковки.
3. Перевізник несе відповідальність за наслідки втрати чи невірного використання документів, зазначених у вантажній накладній (CMR) і доданих до неї або наданих в його розпорядження; сума відшкодування, яка сплачується перевізником, не повинна перевищувати ту, яка підлягала б сплаті у випадку втрати вантажу.
4. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
5. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, засобів закріплення вантажу, якими він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.
6. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з однією чи декількома з перерахованих нижче обставин:
1) з використанням відкритих без тентових транспортних засобів, якщо таке використання було погоджене і чітко зазначене у вантажній накладній;
2) з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню;
3) з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача;
4) з природними властивостями деяких вантажів, внаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню, зокрема, внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії молі чи інших шкідників;
5) з недостатністю або неадекватністю марковання чи нумерації вантажних місць;
6) з перевезенням худоби.
7. Якщо відповідно до цієї статті перевізник не несе відповідальності за деякі обставини, що викликали втрату, ушкодження або затримку, то він несе відповідальність лише в тій мірі, у якій обставини, за які він відповідає згідно з цією статтею, сприяли виникненню втрати, ушкодження або затримки перевезення.
Стаття 91. Перевезення пасажирів і вантажів на території України іноземними перевізниками
1. Під час виконання міжнародних перевезень вантажів нерезиденти України повинні мати документи, передбачені міжнародними договорами:
1) посвідчення водія;
2) дозвіл України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;
3) дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків;
4) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;
5) документи, що підтверджують безпечність конструкції, технічного стану, зокрема, екологічну безпечність транспортного засобу, передбачені міжнародними договорами України, дія яких поширюється на тип транспортного засобу і вид перевезення;
6) документи на вантаж (міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR);
7) документи стосовно обов’язкового страхування.
2. Під час виконання міжнародних перевезень пасажирів нерезиденти повинні мати документи, передбачені міжнародними договорами:
1) посвідчення водія;
2) дозвіл України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;
3) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;
4) документи, що підтверджують безпечність конструкції, технічного стану, зокрема, екологічну безпечність транспортного засобу, передбачені міжнародними договорами України, дія яких поширюється на тип транспортного засобу і вид перевезення;
5) список пасажирів для нерегулярних перевезень;
6) квитково-обліковий документ для регулярних перевезень.
3. Перевезення пасажирів і вантажів між пунктами, розташованими на території України, транспортними засобами, що належать іноземним перевізникам, забороняється, якщо на це не було отримано дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
4. Перевезення пасажирів та вантажів з території України в третю країну або з третьої країни на територію України нерезидентами забороняється без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Стаття 92. Транзитні перевезення
1. Транзитні перевезення через територію України, пов’язані з такими перевезеннями міжнародні регулярні перевезення пасажирів та вантажів, які виконуються нерезидентами України виконуються у відповідності з міжнародними договорами, враховуючи принципи взаємності на підставі дозволу на виконання транзитних перевезень, виданого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту та Компетентними органами інших країн, і повинні виконуватись на умовах цього Закону.

Розділ VII
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ РУХУ НА АВТОМОБІЛЬНОМУ ТРАНСПОРТІ

Стаття 93. Управління безпекою руху на автомобільному транспорті
1. Управління безпекою руху на автомобільному транспорті повинно забезпечувати ідентифікацію ризиків та їх розподіл за ступенями ризику з урахуванням вимог міжнародного стандарту ІSO 39001:2012 «Система управління безпекою дорожнього руху. Вимоги та керівництво щодо застосування», а також заходів запобігання негативним чинникам, що впливають на безпеку руху.
2. Метою управління безпекою руху на автомобільному транспорті є організація системи управління, яка взаємодіє з системою дорожнього руху і направлена на збереження життя та здоров'я людей, шляхом підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень.
3. Управління безпекою руху на автомобільному транспорті відповідно до компетенції здійснюють:
1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
2) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті;
3) місцеві органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які забезпечують дотримання вимог законодавства;
4) автомобільні перевізники, самозайняті перевізники уповноважені посадові особи підприємств технічного сервісу, суб’єкти господарювання, що утримують транспортні засоби.
4. Автомобільний перевізник, суб’єкт господарювання, який утримує транспортні засоби, повинен утворити службу безпеки дорожнього руху з урахуванням норм законодавства або призначити відповідальну особу з управління безпекою дорожнього руху. Допускається делегувати частину функцій з забезпечення безпеки руху залученим особам на умовах договору, як визначено положенням про службу безпеки дорожнього руху.
Стаття 94. Система управління безпекою дорожнього руху на автомобільному транспорті
1. Система управління безпекою дорожнього руху на автомобільному транспорті створюється з метою попередження дорожньо-транспортних пригод, зменшення тяжкості їх наслідків та мінімізації економічних збитків, пов’язаних з ними.
2. Типове положення про систему управління безпекою дорожнього руху на автомобільному транспорті затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
3. Автомобільний перевізник, суб’єкт господарювання, який утримує транспортні засоби повинен розробити, впровадити, підтримувати і удосконалювати систему управління безпекою дорожнього руху на підприємстві з урахуванням вимог типового положення про систему управління безпекою дорожнього руху на автомобільному транспорті.
Стаття 95. Технічне розслідування причин дорожньо-транспортних пригод, що трапились за участі ліцензованого транспорту
1. Технічному розслідуванню підлягають дорожньо-транспортні пригоди за участю рухомого складу автомобільних перевізників – фізичних осіб – підприємців або юридичних осіб, які здійснюють перевезення пасажирів чи (та) вантажів.
2. Технічне розслідування причин дорожньо-транспортних пригод, що трапились за участі ліцензованого транспорту (далі – Технічне розслідування) проводиться для встановлення технічних, психофізіологічних і організаційних причин виникнення ДТП та розроблення заходів щодо їх попередження відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
3. Технічне розслідування ДТП державного рівня з дуже тяжкими наслідками (подія, в якій 10 і більше осіб загинуло та (або) 25 і більше отримали травми) проводиться центральним органом виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики з питань транспорту, якщо інше не передбачено в установленому законодавством порядку.
4. Технічне розслідування ДТП державного рівня з тяжкими наслідками (подія, в якій 5 і більше осіб загинуло та (або) 15 і більше отримали травми) проводиться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, якщо інше не передбачено в установленому законодавством порядку.
5. Технічне розслідування ДТП регіонального (подія, в якій 3 і більше осіб загинуло та (або) 10 осіб отримали травми) та місцевого рівня (подія, в якій 1 і більше осіб загинули та (або) 3 особи отримали травми) проводиться територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
6. Технічне розслідування проводять без втручання в роботу органів, процесуальні слідчі дії яких передбачені законодавством.

Розділ VІІІ
УБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТРУКЦІЇ І ТЕХНІЧНОГО СТАНУ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ, ПРИРОДООХОРОННА ТА РЕСУРСООЩАДЛИВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Глава 8.1. Класифікація та реєстрація транспортних засобів
Стаття 96. Класифікація транспортних засобів за конструкцією і призначенням
1. Класифікацію транспортних засобів за конструкцією згідно з Женевською угодою 1958 року, а також з урахуванням норм законодавства Європейського Союзу наведено у додатку до цього закону.
2. За призначенням розрізняють транспортні засоби: загального, спеціалізованого та спеціального призначення.
Стаття 97. Експлуатаційні класифікаційні ознаки транспортних засобів
1. Експлуатаційні класифікаційні ознаки транспортних засобів ґрунтуються на базі класифікації транспортних засобів за конструкцією і призначенням.
2. Для проведення конкурсів перевізників за критеріями комфортності їхні автобуси класифікують за чотирма класами. Кількість зірок повинна збільшуватися відповідно до підвищення класу комфортності автобуса відповідно до Порядку визначення класу комфортності автобусів, сфери їхнього використання за видами сполучень та режимами руху.
Глава 8.2. Вимоги до транспортних засобів та частин до них
Стаття 98. Загальні вимоги до конструкції та технічного стану транспортних засобів
1. Конструкція та технічний стан транспортних засобів мають забезпечувати:
1) безпеку людей, які користуються транспортними засобами чи беруть участь у дорожньому русі;
2) відповідність нормам і нормативам законодавчо регульованої сфери стосовно викидів забруднювальних речовин, парникових газів, електромагнітних завад та електромагнітної сумісності, рівня акустичного шуму та інших чинників негативного впливу на людину та довкілля;
3) запобігання пошкодженню транспортними засобами доріг та їх облаштування;
4) захист від незаконного використання транспортних засобів та запобігання пошкодженню вантажів;
5) закріплення вантажів;
6) збереження властивостей безпечності від моменту виготовлення транспортного засобу до його утилізування;
7) безперешкодний доступ для користування людьми з обмеженими фізичними можливостями;
8) відповідність іншим вимогам законодавства.
2. Транспортні засоби та частини до них повинні відповідати вимогам законодавства, чинного на дату першої державної реєстрації в Україні, та нормативної, конструкторської, зокрема експлуатаційної, документації і мати марковання для їх ідентифікації.
3. Конструкція транспортних засобів та частин до них повинні відповідати вимогам, наведеним у:
1) технічних приписах;
2) Зведеній резолюції про конструкцію транспортних засобів (R.E.3) Комітету внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН), на яку є посилання в Правилах ЄЕК ООН;
3) правилах, нормах, нормативах і стандартах законодавчо нерегульованої сфери, якщо вони застосовані виробником.
4. В Україні встановлені такі максимально допустимі габаритні параметри транспортних засобів:
1) за шириною – 2,6 метри;
2) за висотою від поверхні дороги – 4 метри (для контейнеровозів на встановлених уповноваженими органами маршрутах – 4,35 метри);
3) за довжиною – 22 метри (для маршрутних транспортних засобів – 25 метрів).
5. В Україні встановлені такі допустимі вагові параметри транспортних засобів:
1) маса транспортного засобу не повинна перевищувати 40 тонн (44 тонни для контейнеровоза, на дорогах загального призначення, 46 тонн ? на дорогах маршрутів, встановлених уповноваженими органами відповідно до законодавства);
2) маса транспортного засобу, що припадає на одиночну вісь не повинна перевищувати 11 тонн (11,5 тонн для автобусів та тролейбусів);
3) маса транспортного засобу, що припадає на суміжні здвоєні осі, у разі відстані між ними менше 1 метра не повинна перевищувати 11 тонн; у разі відстані між ними не менше 1 метра, але менше 1,3 метра не повинна перевищувати 16 тонн; у разі відстані між ними не менше 1,3 метра, але менше 1,8 метра не повинна перевищувати 18 тонн, у разі відстані між ними не менше 1,8 метра не повинна перевищувати 20 тонн;
4) маса транспортного засобу, що припадає на строєні осі, у разі відстані між суміжними осями не більше 1,3 метра не повинна перевищувати 21 тонну; у разі відстані між суміжними осями більше 1,3 метра, але не більше 1,4 метра ? не повинна перевищувати 24 тонни.
6. Вимоги до змісту та узгодження нормативної документації на транспортний засіб, його частини та обладнання, експлуатаційні матеріали, методи перевірки щодо їх безпечного експлуатування в кліматичних умовах України затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
7. Транспортний засіб повинен мати міжнародний ідентифікаційний номер, а його складники – марковання, достатнє для їх однозначної ідентифікації.
8. Порядок присвоєння та реєстрації уповноваженим органом затвердження типу міжнародного ідентифікаційного коду виробника транспортного засобу (WMI) та символів міжнародного ідентифікаційного номера транспортного засобу (VIN), який виготовлений в Україні, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
9. Конструктивні рішення транспортного засобу повинні убезпечувати його звичайне експлуатування за природно-кліматичних умов України.
Стаття 99. Додаткові вимоги до транспортних засобів, які допускають до виконання перевезень з підвищеними вимогами щодо безпеки руху
1. Транспортні засоби, що перебувають в експлуатації і допущені до здійснення перевезень з підвищеними вимогами щодо убезпечення перевезень, повинні мати додаткові системи убезпечення конструкції транспортних засобів, життя та здоров’я людей.
2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, затверджує:
1) види перевезень з підвищеними вимогами щодо їх убезпечення;
2) категорії і призначення транспортних засобів, що обладнуються контрольними пристроями (тахографами), засобами зі складу інтелектуальних транспортних систем, зокрема із застосуванням технології глобального позиціювання рухомих об’єктів;
3) порядок ведення переліку суб’єктів господарювання, що здійснюють установлення та технічне обслуговування контрольних пристроїв (тахографів) в транспортних засобах, формує цей перелік та розміщує на офіційному веб-сайті відповідну інформацію;
4) порядок обігу карток, що використовуються в контрольних пристроях (тахографах);
5) порядок видачі свідоцтв про відповідність транспортного засобу вимогам Угоди про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень (Свідоцтво УПШ).
Стаття 100. Вимоги щодо обладнання транспортних засобів системами та засобами убезпечення
1. Ременями безпеки пасажирів та водія повинні бути обладнані всі автобуси, крім тих, що виконують перевезення на міських та приміських маршрутах.
2. Ремені безпеки та їх кріплення повинні відповідати вимогам технічних приписів.
3. Пристроями для обмеження швидкості повинні бути обладнані такі транспортні засоби:
1) вантажні автомобілі, що мають повну масу понад 3,5 тонни, з датою першої реєстрації в Україні після 1 січня 2008 року;
2) автобуси з датою першої реєстрації в Україні після 1 січня 2008 року;
3) автобуси спеціалізованого призначення, призначені для перевезення школярів;
4) вантажні автомобілі та їх причепи повинні мати елементи конструкції, придатні до приєднання засобів, закріплення вантажу, відповідних ЕN 12195-2 – ЕN 12195-4, і витримувати відповідну навантагу.
4. Пристроями для обмеження швидкості можуть бути не обладнані транспортні засоби:
1) призначені для перевезення пасажирів, з конструктивною максимальною швидкістю менше 100 км/год (крім автобусів спеціалізованого призначення, призначених для перевезення школярів);
2) призначені для перевезення вантажів, з конструктивною максимальною швидкістю менше 90 км/год;
3) які експлуатуються Збройними Силами, силами цивільної оборони, силами підтримання громадського порядку, пожежними підрозділами та іншими службами екстреного виклику;
4) які застосовують як громадський або комунальний транспорт виключно в умовах міста;
5) які експлуатуються винятково поза дорогами загального користування.
5. Пристрої для обмеження швидкості, якими обладнано транспортні засоби, повинні відповідати вимогам технічних приписів та бути налаштовані так, щоб максимальна швидкість вантажних автомобілів не могла перевищувати 90 км/год, автобусів – не могла перевищити 100 км/год.
6. Пристрої для обмеження швидкості, якими обладнано автобуси спеціалізованого призначення, призначені для перевезення школярів, повинні обмежувати максимальну швидкість руху таких автобусів до 70 км/год.
7. Тахографами повинні бути обладнані транспортні засоби, які здійснюють:
1) нерегулярні і регулярні спеціальні пасажирські перевезення;
2) регулярні пасажирські перевезення на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км;
3) перевезення небезпечних вантажів;
4) перевезення вантажів та мають повну масу понад 12 тонн;
5) перевезення вантажів та мають повну масу від 3,5 тонн до 12 тонн.
8. Автомобільний тахограф повинен мати межу вимірювань швидкості щонайменше 125 кілометрів на годину.
9. Автобуси, які обладнано тахографами та/або пристроями обмеження швидкості, повинні мати пневматичні шини, що відповідають Правилам ЄЕК ООН № 54. Не допускаються до експлуатування шини, відновлені накладанням нового протектора на осях з одинарними шинами, на осях зі спільною підвіскою, з висотою рисунка протектора менше 3 міліметрів, з поглибленими канавками протектора.
10. Транспортні засоби, за винятком автобусів повної маси більше 5 тонн, вантажних автомобілів повної маси більше 12 тонн, причепів повної маси більше 10 тонн, у зимовий період повинні мати зимові або усесезонні шини. Ланцюги протиковзання та інші аналогічні засоби установлюють щонайменше на рушійні колеса, якщо це не заборонено виробником транспортного засобу або шин. Якщо маршрут транспортних засобів повністю або частково пролягає по гірських дорогах, інших дорогах з постійним утворенням ожеледиці, застосовують обшиповані шини відповідно до пункту третього частини третьої статті 2.4.
Стаття 101. Допуск транспортних засобів до руху автомобільними дорогами, їхніх частин та обладнання до застосування
1. Пропуск на митну територію України з метою вільного обігу транспортних засобів та їх частин, а також першу державну реєстрацію транспортних засобів, введення в обіг частин здійснюють за умови наявності сертифіката відповідності, виданого згідно з порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання.
2. Процедури допуску транспортних засобів до самостійного руху автомобільними дорогами загального користування:
1) державна реєстрація (перереєстрація) транспортного засобу, відповідність якого підтверджено згідно із законодавством;
2) обов’язковий технічний контроль транспортного засобу спеціально уповноваженими державою суб’єктами господарювання відповідно до законодавства;
3) щозмінний контроль технічного стану транспортного засобу його власником або особою, що експлуатує транспортний засіб на законних підставах;
4) вибірковий технічний контроль придатності до експлуатації на дорогах комерційних транспортних засобів.
3. Кабінет Міністрів України затверджує умови пропуску на митну територію, допуску до вільного обігу та першої державної реєстрації транспортних засобів, їхніх частин та обладнання.
Стаття 102. Безпечність транспортних засобів, що експлуатуються
1. Транспортний засіб, що експлуатується у визначених дорожньо-кліматичних умовах, вважається безпечним, якщо він:
1) відповідає відповідним вимогам виробника та документів відповідно до частини першої статті 98 цього закону.
2) має узгоджені нормативно-технічні документи на конструкцію транспортних засобів, що створюються, модернізуються, капітально ремонтуються з модернізацією відповідно до частини шостої статті 98 цього закону;
3) відповідає вимогам і процедурам з питань переобладнання транспортних засобів та підтвердження їх відповідності згідно із законодавством.
2. Автобуси, які використовуються на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування, повинні бути обладнані системи неперервного контролю за місцем перебування та швидкістю руху автобусів в режимі реального часу.
3. До міжміських, міжобласних та міжнародних перевезень пасажирів на відстань понад п’ятдесят кілометрів допускаються автобуси, повна маса яких перевищує 5 т та конструкція яких призначена винятково для перевезення пасажирів, які сидять.
4. Конструкція та технічний стан автобусів, які здійснюють перевезення та (або) поїздки, на які поширюється дія Угоди про міжнародні нерегулярні перевезення пасажирів автобусами, повинні відповідати вимогам, установленим цією Угодою.
5. Виконання, відрегулювання конструкції та застосовані в транспортному засобі експлуатаційні матеріали, зокрема моторні палива, повинні відповідати сезону використання транспортного засобу за його призначенням згідно з правилами експлуатації, встановленими його виробником та законодавством.
6. Порядок технічного контролю стосовно придатності до експлуатації на дорогах комерційних транспортних засобів, порядок відкликання із сфери технічної експлуатації небезпечних транспортних засобів, їхніх частин та обладнання, експлуатаційних матеріалів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Стаття 103. Підтвердження відповідності транспортних засобів, їхніх частин та обладнання
1. Сертифікат відповідності транспортного засобу (частин та обладнання) на кожний транспортний засіб, партію частин та обладнання, тип якого (яких) відповідає вимогам технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу, або частин та обладнання, видає їх виробник або уповноважений представник виробника – резидент України.
2. Сертифікат типу транспортного засобу (частин та обладнання) видає уповноважений орган затвердження типу за умови, що його (їх) конструкція відповідає вимогам технічних приписів. Термін дії сертифіката типу не обмежують, крім випадків, коли затверджується тип продукції, виготовленої із застосуванням нових технологій, або при затвердженні типу продукції, яка виготовляється малими серіями.
3. Сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження – на кожний транспортний засіб або партію частин та обладнання, що відповідає вимогам технічних приписів, але відповідність типу яких не підтверджена сертифікатом типу транспортного засобу (частин та обладнання), – видає уповноважений орган затвердження типу або акредитований відповідно до законодавства орган із сертифікації, який призначений для виконання таких функцій за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, згідно з порядком здійснення процедури призначення органів з оцінки відповідності продукції, процесів і послуг вимогам технічних регламентів, визначеному Кабінетом Міністрів України. Термін дії сертифікатів відповідності щодо індивідуального затвердження не обмежують.
4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту відповідно до повноважень щодо технічного регулювання у сфері безпечності транспортних засобів:
1) виконує функції компетентного органу з питань забезпечення виконання Женевської угоди 1958 року;
2) визначає перелік Правил ЄЕК ООН, які застосовує Україна відповідно до Женевської угоди 1958 року;
3) здійснює контроль за технічним регулюванням у сфері безпеки, допуску до експлуатації, використання та ввезення транспортних засобів;
4) затверджує порядок затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, яким стосовно транспортних засобів, їхніх частин та обладнання, зокрема, визначає: процедури оцінки відповідності; перелік технічних приписів та методи випробувань; види продукції, які підлягають затвердженню типу та індивідуальному затвердженню; порядок затвердження типу та індивідуального затвердження; процедури оцінки та перевірки відповідності методів виробництва; форми сертифікатів типу та сертифікатів відповідності; умови видачі виробниками сертифікатів відповідності на підставі сертифікатів типу транспортних засобів, що виготовляють малими серіями, із застосуванням нових технологій, кінцевої серії; умови визнання документів стосовно затвердження типу та інших доказів відповідності, наданих відповідно до міжнародних договорів та угод, укладених відповідно до законодавства; екологічні норми, позначення рівнів і кодів екологічних норм, методи випробувань транспортних засобів; правила маркування продукції затвердженого типу;
5) визначає уповноважений орган затвердження типу, який видає сертифікати типу транспортного засобу, частин та обладнання і сертифікати відповідності;
6) визначає технічні служби, які виконують випробовування та/або інспектування продукції та/або перевірки відповідності виробництва відповідно до Женевської угоди 1958 року;
7) затверджує порядок ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання;
8) готує та надає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері технічного регулювання, пропозиції щодо призначення та скасування призначення органів з оцінки відповідності для проведення робіт з оцінки та підтвердження відповідності у сфері транспортних засобів, їхніх частин та обладнання;
9) виконує функції компетентного органу з питань забезпечення виконання Угоди про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів, Приписів ЄЕК ООН.
Стаття 103. Держаний ринковий нагляд та контроль транспортних засобів, їхніх частин та обладнання, перевірка відповідності їх виробництва
1. Державний ринковий нагляд та контроль, перевірку відповідності виробництва транспортних засобів, їхніх частин та обладнання здійснюють з метою вжиття обмежувальних (коригувальних) заходів щодо транспортних засобів, їхніх частин та обладнання, які у разі їх використання за призначенням і належного технічного обслуговування становлять загрозу життю, здоров’ю людей та довкіллю чи які в інший спосіб не відповідають встановленим вимогам, а також забезпечення відповідності продукції, що ввозиться на митну територію України, встановленим вимогам до моменту її випуску у вільний обіг на митній території України.
2. Державний ринковий нагляд (контроль), перевірку відповідності виробництва транспортних засобів, їхніх частин та обладнання відповідно до компетенції здійснюють:
1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, під час виконання процедур державного ринкового нагляду, проведення технічного розслідування ДТП;
2) уповноважені органи затвердження типу під час здійснення перевірок відповідності виробництва транспортних засобів, їхніх частин та обладнання відповідно до вимог додатку 2 до Женевської угоди 1958 року;
3) митні органи під час митного оформлення транспортних засобів, їхніх частин та обладнання у разі ввезення їх на митну територію України відповідно до законодавства;
4) органи державної автомобільної інспекції під час реєстрації транспортних засобів.
3. Органи, які здійснюють державний ринковий нагляд, контроль, перевірку відповідності виробництва транспортних засобів, їхніх частин та обладнання, невідкладно повідомляють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, як компетентний орган за Женевською угодою 1958 року про встановлені факти невідповідності транспортних засобів, їхніх частин та обладнання обов`язковим вимогам.
Глава 8.3. Паливна ефективність транспортних засобів, вимоги до реалізації та використання експлуатаційних матеріалів, призначених для транспортних засобів
Стаття 104. Паливна економічність транспортних засобів, нормування витрат моторних палив та споживаної енергії під час експлуатації транспортних засобів
1. В експлуатаційній документації на транспортні засоби, що надається споживачу, виробники зазначають інформацію щодо показників їх паливної економічності (для електромобілів – щодо витрат електроенергії та запасу ходу), визначених за методами згідно з технічними приписами, зазначеними у Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання.
2. Нормативні витрати палива і мастильних матеріалів для транспортних засобів встановлюють суб’єкти господарювання відповідно до дорожніх, природно-кліматичних та інших особливостей умов експлуатації на підставі Норм витрат палива і мастильних матеріалів автомобільному транспорті, які затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, як нормативний документ, що встановлює єдині принципи у сфері енергоощадження під час експлуатації транспортних засобів.
Стаття 105. Вимоги до автомобільних палив, інших експлуатаційних матеріалів та до їх реалізації
1. Автомобільні моторні палива та інші експлуатаційні матеріали, що використовуються на транспортних засобах, мають відповідати вимогам, встановленим законодавством та конструкторською, зокрема, експлуатаційною документацією виробників транспортних засобів.
2. До запровадження згідно із законодавством певного обов’язкового рівня екологічних норм стосовно викидів забруднювальних речовин транспортних засобів головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в паливно-енергетичному комплексі має бути нормативно забезпечене виробництво, імпортування та підтвердження відповідності моторних палив, призначених для транспортних засобів, що відповідають рівню екологічних норм, який запроваджується.
3. Реалізацію споживачам моторних палив здійснюють за умови їх відповідності на місці реалізації встановленим нормативним вимогам, що підтверджують сертифікатом відповідності. На місці реалізації моторних палив уповноважені органи здійснюють систематичний державний контроль якості моторних палив.
4. Суб’єкти господарювання під час роздрібної реалізації палива повинні розміщати у місцях, доступних для споживача, у тому числі на паливо-розподільчому обладнанні, позначення палива, яке визначає його марку, екологічний клас та вміст біокомпонентів, та вносити ці дані до розрахункових документів. На вимогу споживача (покупця), продавець повинен безоплатно надати копію документа про якість (паспорт якості) палива та копію декларації про відповідність палива нормам законодавства.
5. Виробники та імпортери транспортних засобів повинні надавати в експлуатаційній документації та в технічних умовах на транспортний засіб (якщо технічні умови застосовуються) вичерпну інформацію щодо марки і екологічного класу моторного палива, яке може застосовуватися для цього транспортного засобу, та обмежень щодо граничного вмісту у моторному паливі біокомпонентів, металовмісних та інших додатків (присадок).
Глава 8.4. Засади організації, функціонування та розвитку інфраструктури у сфері технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів
Стаття 106. Організація мережі підприємств технічного сервісу транспортних засобів
1. Виробник, імпортер транспортних засобів створює мережу підприємств технічного сервісу із забезпеченням авторизованих ремонтників за власними нормами, які не повинні суперечити законодавству України.
2. Інформаційне забезпечення від виробника надають виконавцю технічного обслуговування та ремонтування, виробнику засобів технічного обслуговування та ремонтування, незалежному продавцю запасних частин, видавцю технічної інформації, експерту, який визначає збитки внаслідок пошкодження транспортного засобу, закладу, що навчає персонал виконавця або підвищує рівень його спеціальних знань, суб’єкту господарювання, який перевіряє технічний стан (діагностує), здійснює технічний контроль транспортних засобів, органам з оцінки відповідності.
3. Інформаційне забезпечення від виробника надають на веб-ресурсах для зацікавлених осіб, а також повну та достовірну інформацію про порядок і умови отримання цього інформаційного забезпечення.
4. Якщо певна інформація із складу інформаційного забезпечення виробника є об’єктом права інтелектуальної власності або вона є ноу-хау, в доступі до неї виробник може обґрунтовано відмовити.
5. Виробники, імпортери транспортних засобів, його складових частин та обладнання не можуть обмежувати діяльність авторизованих ремонтників в питаннях надання ними послуг з технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів та розповсюдження запасних частин інших виробників, зокрема незалежним ремонтникам.
6. Виконавці технічного обслуговування та ремонтування транспортних засобів застосовують запасні частини, якість яких підтверджена паспортами (етикетками), марковинами виробника, а також документами про підтвердження їх відповідності, якщо законодавством передбачено обов’язкове підтвердження відповідності цих запасних частин.
Стаття 107. Інформаційне забезпечення від виробника, імпортера транспортних засобів
1. Склад інформаційного забезпечення:
1) інформація щодо однозначної ідентифікації транспортного засобу та його складників;
2) настанови з експлуатування, ремонтування;
3) технічні настанови (навчальні посібники) щодо технологічних процесів технічного обслуговування ремонтування, заборонених методів ремонтування, каталоги запасних частин;
4) відомості щодо складників та їх діагностування;
5) схеми електричних з’єднин (монтажні схеми), діаграми електромереж;
6) коди недоліків для діагностичних систем, зокрема спеціальні коди виробника, необхідна інформація про влаштовані (бортові) системи діагностування, зокрема інформація про накопичувані в пам’яті бортового комп’ютера дані стосовно контролю та випробувань;
7) ідентифікаційний номер для тестування програмного забезпечення стосовно певного типу транспортного засобу;
8) дані про трудомісткість технологічних операцій з технічного обслуговування та ремонтування для визначених виробничих умов;
9) інформація про спеціальні інструменти, прилади та спеціальне устаткування, рекомендоване виробником для забезпечення процесів утримання транспортних засобів.
2. Виробники (їх уповноважені представники) надають інформаційне забезпечення зацікавленим особам на договірних засадах за обґрунтовану плату з рентабельністю не більше 10 %. Істотною умовою такого договору є періодичність актуалізації інформаційного забезпечення.
3. Порядок надання інформаційного забезпечення виробником, імпортером транспортних засобів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Стаття 108. Експлуатування транспортних засобів
1. Автомобільний перевізник (власник, орендар транспортного засобу), автотранспортний підрозділ підприємства або корпорації підприємств усіх форм власності, забезпечує експлуатаційний життєвий цикл транспортного засобу з дотриманням норм безпечності технічного стану транспортного засобу, сполуки транспортних засобів встановлених виробником та законодавством, норм охорони праці, пожежної безпеки, правил дорожнього руху, охорони довкілля та санітарного стану.
2. Правила технічного експлуатування колісних транспортних засобів, правила технічного експлуатування пневматичних шин і коліс, правила технічного експлуатування стартерних акумуляторних батарей, правила технічного експлуатування систем живлення двигунів газовим паливом, правила технічного експлуатування інших складників транспортних засобів, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
3. Норми гігієнічного та санітарного стану транспортних засобів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері транспорту:
1) відповідно до інформаційного забезпечення виробника транспортних засобів залежно від кліматичних умов передбачає необхідність сезонного технічного обслуговування з заміною експлуатаційних рідин (оливи двигунів і силових передач, робочі тіла систем управління, моторне паливо, інші), матеріалів (мастильні, для полегшення пуску двигуна, захисту від корозійних ушкоджень), складників (пневматичні шини й колеса) на відповідні сезону, а також сезонне відрегулювання транспортних засобів, затверджуючи такі документи: положення про технічне обслуговування та ремонтування транспортних засобів, правила надання послуг з технічного обслуговування та ремонтування колісних транспортних засобів.
Стаття 109. Технічне обслуговування і ремонтування транспортних засобів
1. Виконавці технічного обслуговування і ремонтування дотримуються норм виробника та документів, наведених в статті 108 цього Закону, і повинні мати:
1) виробничі будівлі та споруди, що відповідають нормам охорони праці й довкілля, пожежної безпеки та нормам, встановленим виробником транспортних засобів для авторизованих ремонтників;
2) власні або орендовані засоби технічного обслуговування і ремонтування, що відповідають установленим законодавством вимогам;
3) персонал необхідного рівня професійної кваліфікації відповідно до видів виконуваних робіт;
4) інформаційне забезпечення від виробника транспортних засобів;
5) технологічну документацію, яка забезпечує безпеку виробничих процесів для людей і довкілля, а також безпеку відремонтованого або обслуженого транспортного засобу, його системи, складника.
2. Вимоги до виконавця технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів встановлюють у технічному регламенті надання послуг з технічного обслуговування і ремонтування колісних транспортних засобів, який затверджує Кабінет Міністрів України.
3. Власник транспортного засобу або особа, яка його утримує:
1) забезпечує своєчасне і в повному обсязі проведення робіт з технічного обслуговування і ремонтування згідно з технічними умовами, нормами, нормативами, встановленими виробником та наведеним у його інформаційному забезпеченні для визначених ним виробничих умов;
2) у разі потреби коригує відповідно до положення про технічне обслуговування та ремонтування транспортних засобів норми, нормативи, встановлені інформаційним забезпеченням від виробника, якщо фактичні умови технічного експлуатування транспортних засобів відрізняються від визначених виробником;
3) згідно з положенням про технічне обслуговування та ремонтування транспортних засобів затверджує скориговані відповідно до його виробничих умов норми (нормативи) технічного обслуговування та ремонтування транспортних засобів в післягарантійний період, зокрема для модернізованих, переобладнаних у сфері технічної експлуатації транспортних засобів, для прогресивних технологічних рішень з технічного обслуговування і ремонтування, для застосування сучасних експлуатаційних матеріалів.
4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, здійснює технічне регулювання у сфері технічного обслуговування та ремонтування транспортних засобів і, зокрема, затверджує: технологічні вимоги до засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонтування колісного транспортного засобу; порядок ведення переліку застосованих відповідно до законодавства засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонтування колісного транспортного засобу; вимоги до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методи такої перевірки.
Стаття 110. Зберігання транспортних засобів
1. Автомобільні перевізники, власники (користувачі) транспортних засобів повинні забезпечувати їх зберігання згідно з вимогами виробників транспортних засобів у спеціально пристосованих для цього приміщеннях, гаражах, на майданчиках, стоянках, забезпечених відповідною охороною.
2. Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають місця зберігання транспортних засобів на відповідній території та здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів господарювання, щодо використання місць зберігання, відповідно до законодавства.
Стаття 111. Контроль за технічним станом транспортних засобів
1. Контроль за технічним станом транспортних засобів передбачає:
1) обов'язковий технічний контроль транспортних засобів відповідно до законодавства;
2) перевірку технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками;
3) контроль технічного стану транспортних засобів в дорожніх умовах, зокрема, контроль з’єднин сполуки транспортних засобів.
2. Порядок проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів затверджує Кабінет Міністрів України.
3. У період між обов'язковими технічними контролями відповідність технічного стану транспортних засобів вимогам законодавства забезпечує автомобільний перевізник.
4. Порядок перевірки технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Стаття 112. Вибір методів та операцій з технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів
1. Не використовують методи та операції технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, їхніх складників із числа заборонених їхнім виробником.
2. Для визначення обсягу збитків внаслідок пошкодження транспортного засобу або його складника застосовують методи і операції ремонту, ураховують їх трудомісткість, встановлену для визначених виробничих умов і технологічних процесів виробником транспортного засобу законодавством, експертом, який визначає збитки внаслідок пошкодження транспортного засобу.
3. Допускається в господарській діяльності застосовувати норми трудомісткості ремонтних операцій, що наведені для визначених виробничих умов в довідниках і базах даних саморегулівних організацій, методичних рекомендаціях судових експертів, які визначають збитки внаслідок пошкодження транспортного засобу відповідно до Закону України «Про судову експертизу», за умови, що ці норми стосуються ідентифікованого за визначеними цими довідниками або базами даних транспортного засобу того ж типу, версії, варіанту виконання.
4. Трудомісткість ремонтних операцій відповідно до частин першої та другої цієї статті для фактичних виробних умов виконавця може бути скоригована відповідно до статті 36 Закону України «Про дорожній рух».
Глава 8.5. Природоохоронна та ресурсоощадлива діяльність
Стаття 113. Допуск транспортних засобів до перевезень і дорожнього руху з урахуванням екологічного стану на окремих територіях
1. Переваги в питаннях допуску транспортних засобів до виконання певних видів перевезень або перевезень за певними маршрутами в населених пунктах з незадовільним екологічним станом, в окремих районах міст, у курортних і заповідних зонах та у місцях масового відпочинку людей, надаються транспортним засобам, що відповідають вищому рівню екологічних норм щодо викидів забруднюючих речовин або використовують екологічно сприятливі альтернативні чи нетрадиційні моторні палива і джерела енергії, або що мають менший рівень акустичного шуму.
2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту та органи місцевого самоврядування у разі обґрунтованої потреби вводять обмеження щодо рівня екологічних норм, якому (не гірше) повинні відповідати транспортні засоби, що виконують певні види перевезень або перевезення за певними маршрутами на визначених територіях.
3. Органи місцевого самоврядування можуть вводити в курортних і заповідних зонах, місцях масового відпочинку людей, а також на інших окремих територіях, у разі незадовільного екологічного стану цих територій, обмеження щодо рівня екологічних норм, якому (не гірше) повинні відповідати транспортні засоби, які допускаються до дорожнього руху на цих територіях.
Стаття 114. Питання утилізування транспортних засобів та їхніх складників
1. Списані транспортні засоби, складники транспортних засобів та експлуатаційні матеріали, що вичерпали свій ресурс підлягають утилізуванню винятково на спеціалізованих підприємствах, які здійснюють свою діяльність з їх збирання та перероблення відповідно до законодавства.
2. Перелік основних складників, предметів обладнання та експлуатаційних матеріалів укомплектованого транспортного засобу, які підлягають утилізуванню, перелік складників, повторне використання яких створює загрозу життю та довкіллю і заборонено, перелік експлуатаційних рідин, що підлягають утилізуванню на спеціалізованих підприємствах, перелік матеріалів, предметів обладнання та складових частин, які можуть містити свинець, ртуть, кадмій та шестивалентний хром, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
3. Уживані експлуатаційні рідини, видалені спеціалізованим підприємством, незалежно від величини залишкового ресурсу повторному використанню в складниках транспортних засобів не підлягають.

Розділ IX
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ

Стаття 115. Відповідальність за порушення законодавства про
автомобільний транспорт
1. За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф за:
1) безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира – двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) здійснення регулярних перевезень пасажирів на маршрутах загального користування та вантажів без наявності документів, перелік яких визначений статтями 62, 75 цього Закону – сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) невиконання нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, перелік яких визначений статтею 91, крім частин третьої та четвертої цього Закону, – сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) перевезення пасажирів на маршруті протяжністю понад 500 кілометрів та організованих груп дітей понад 250 кілометрів одним водієм – триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
5) відсутність у випадках, передбачених законодавством, списку пасажирів під час здійснення міжнародного перевезення пасажирів автомобільним транспортом – десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
6) управління транспортними засобами, якщо це передбачено законодавством, без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів – триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
7) управління транспортними засобами, якщо це передбачено законодавством, без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку – сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
8) ненадання для контролю перевізником, якщо це передбачено законодавством, інформацію стосовно режимів праці і відпочинку водіїв транспортних засобів, за допомогою щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку або бланків підтвердження діяльності, або карток та роздруківок цифрового тахографа, або даних в електронній формі – триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
9) невиконання перевізниками або їхніми представниками приписів органів державного контролю щодо усунення порушень транспортного законодавства – триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
10) здійснення нерегулярних, регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на маршрутах загального користування протяжність яких перевищує 50 км, транспортними засобами, у яких місця для пасажирів не обладнані ременями безпеки – сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
11) відмова від перевірки – шістсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
12) здійснення нерегулярних, регулярних спеціальних, перевезень для власних потреб на маршрутах загального користування, перевезень легковими автомобілями на замовлення без наявності документів, перелік яких визначений статтями 63, 64, 65, 66, частиною третьою статті 73 цього Закону – п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
13) перевезення пасажирів на маршрутах загального користування з перевищенням пасажировмісності, встановленої заводом виробником автотранспортного засобу, а також у разі здійснені нерегулярних, регулярних спеціальних пасажирських перевезень, без надання окремого місця для сидіння – сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
14) порушення нерезидентами частин третьої та четвертої статті 91 – тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. За порушення порядку провадження господарської діяльності або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону – адміністративно-господарський штраф у обсязі трьохста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3. За порушення законодавства про автомобільний транспорт до суб’єктів господарювання, що здійснюють автостанційну діяльність застосовується адміністративно-господарський штраф за:
1) відмову від укладання договору з перевізником, що визначений відповідним організатором перевезень – триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) порушення вимог статті 54 щодо встановлення розміру автостанційного збору – сто п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) надання автостанційних послуг перевізникам, які не мають договору з відповідним організатором перевезень – триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 116. Порядок розгляду справ про порушення законодавства про
автомобільний транспорт, прийняття рішень щодо них, виконання рішень та їх оскарження
1. Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
2. Постанова про застосування до порушника адміністративно-господарського штрафу після закінчення передбаченого законодавством терміну для добровільної сплати, передається для виконання органу державної виконавчої служби.
3. У разі вчинення перевізником двох або більше правопорушень, відповідальність за яких передбачена в пунктах 1 – 14 частини першої статті 115 адміністративно-господарський штраф накладається не більш, як один раз по кожному підпункту окремо.
4. У разі вчинення суб’єктом господарювання, що здійснює автостанційну діяльність, двох або більше правопорушень, відповідальність за яких передбачена в пунктах 1 – 3 частини третьої цієї статті 115 адміністративно-господарський штраф накладається не більш, як один раз по кожному підпункту окремо.
5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті забезпечує право суб’єктів господарювання оскаржити будь-які адміністративні стягнення, накладені на них відповідно до цього розділу. Порядок оскарження постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт затверджує Кабінет Міністрів України.
6. Адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до Державного бюджету України."

Розділ X
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, за винятком:
1) статей 26, 27, 28, 29, 30, 31, які набирають чинності за 1 рік, частини другої статті 27 – за 3 роки після прийняття цього Закону;
2) частин другої, п’ятої статті 46, які набирають чинності за 1 рік з дня прийняття цього Закону;
3) частини першої статті 50, яка набирає чинності з 1 січня 2015 року;
4) частини другої статті 80, яка набирають чинності з 01 серпня 2015 року;
5) частин четвертої та п’ятої статті 98, які набирають чинності з 1 січня 2016 року;
6) частин першої, третьої статті 100, які набирають чинності за шість місяців з дня прийняття цього Закону;
7) пункту 5 частини сьомої статті 100, який набирає чинності з 1 червня 2015 року;
8) частини другої статті 102, яка набирає чинності за 1 рік з дня прийняття цього Закону;
9) частини четвертої статті 106, яка набирає чинності з 1 травня 2015 року.
2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Документ, зазначений у частині першій статті 101, є необов’язковим за наявності чинного сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання), виданого згідно з розділом IV Декрету Кабінету Міністрів «Про стандартизацію і сертифікацію».
4. З 1 січня 2014 року видача сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання на транспортні засоби, їхні частини та обладнання згідно з розділом IV Декрету Кабінету Міністрів «Про стандартизацію і сертифікацію» припиняється.
5. Стаття 35 Закону України «Про дорожній рух» зі змінами внесеними цим Законом набирає чинності за 1 рік з дня його опублікування.
6. Пункт 25 частини третьої статті 9; частина чотирнадцята статті 14 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" зі змінами, внесеними цим Законом, набирають чинності за 1 рік з дня його опублікування.
7. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
«1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984, № 51, ст. 1122; 2013, № 1, ст. 6):
Статтю121-2. „Порушення правил перевезення пасажирів при наданні послуг з перевезення пасажирів” доповнити положеннями такого змісту:
„Перевезення водіями легкових автомобілів на замовлення пасажирів не передбачених договором із замовником – тягне за собою накладення штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;
статтю 128-1 викласти в такій редакції:
«Стаття 128-1. Порушення або невиконання правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху
Порушення або невиконання правил, норм і нормативів, стандартів і технічних регламентів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності під час виготовлення, ремонтування, модернізації транспортних засобів та їхніх складників або встановлення на них інших предметів, зокрема, додаткового обладнання, не передбаченого конструкцією транспортного засобу, а також під час будівництва, реконструкції, ремонтування та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів і дорожніх споруд -
тягне за собою накладення штрафу від ста до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення, передбачені частиною першою цієї статті, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, -
тягнуть за собою накладення штрафу від ста п'ятдесяти до ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;
частину шосту статті 133-1 виключити;
частину десяту статті 133-1 виключити;
У зв’язку з цим частини з сьомої по одинадцяту вважати відповідно частинами шостою ? дев’ятою;
частину дев’яту статті 133-1 викласти в такій редакції:
Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою, другою або сьомою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу від вісімдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
статтю 133-1 доповнити частинами десятою – п’ятнадцятою такого змісту:
«Управління транспортними засобами без контрольних пристроїв реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів (тахографів) чи з вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку, якщо це передбачено законодавством – штраф у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
Управління транспортними засобами без обмежувачів швидкості та (або) пасків безпеки, у випадках, якщо вони передбачені законодавством – тягне за собою накладення штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
Порушення встановленого режиму праці і відпочинку водіїв терміном:
1) від 15 хвилин до 1 години включно – тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) більше 1 години – тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
Водій, який під час перевірки зі сторони контрольних органів не представить роздруківку з будь-яких причин, зокрема і з причини відсутності паперу, чи не представить необхідну кількість тахокарт – штраф у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Водій, який має більше однієї дійсної картки водія, використовує картку водія видану на іншу особу, пошкоджену картку водія, картку із закінченим терміном дії чи тахокарту, стан якої унеможливлює її однозначного зчитування інформації – штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами десятою, одинадцятою, дванадцятою пункт 2, тринадцятою або чотирнадцятою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу у подвійному розмірі.»;
статтю 164 викласти в такій редакції:
«Стаття 164. Порушення порядку провадження господарської діяльності, за винятком діяльності з перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом
Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди) -
тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме правопорушення, або пов'язані з отриманням доходу у великих розмірах, -
тягнуть за собою накладення штрафу від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення.
Примітка. Отримання доходу у великих розмірах має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.»;
Стаття 164-17. Порушення порядку провадження господарської діяльності з перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом
Провадження господарської діяльності на автомобільному транспорті з перевезень пасажирів та вантажів без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без відповідної ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом, так само як і без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом –
тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та оплатне вилучення транспортного засобу.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме правопорушення, -
тягне за собою накладення штрафу від трьохста до п’ятиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та конфіскацію транспортного засобу.
Надання дозвільному органу або адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства -
тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;
статтю 185 доповнити пунктом 9 та 10 такого змісту:
«Стаття 1859. Невиконання посадовою особою органу виконавчої влади вимог пункту 2 статті 4.10 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо проведення конкурсу на визначення перевізника на автобусному маршруті загального користування не пізніше ніж через три місяці після відкриття нового маршруту та за два місяці до закінчення терміну дії договору з перевізником на діючому маршруті – тягне за собою накладення штрафу в обсязі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 18510. Порушення вимог пункту 13 статті 4.17 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо заборони в приміщенні чи на території автостанцій діяльності будь-яких суб’єктів господарювання або їх представників, що пропонують пасажирам послуги з перевезень і не мають із суб’єктом автостанційної діяльності укладеного письмового договору про таку діяльність – тягне за собою накладення штрафу в обсязі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на особу, що порушила ці вимоги
Вважати статті 1859 – 18512 відповідно статтями 18511 – 18514;
пункт 1 частини другої статті 229 викласти в такій редакції:
«Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
1) на автомобільному та пасажирському електротранспорті (тролейбус, трамвай):
голова ? штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
заступники голови Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, начальники управлінь Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, та областях – штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
заступники начальників управлінь Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, та областях – штраф до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
посадові особи – штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;»;
пункт 2 частини другої статті 229 виключити;
доповнити статтею 265-5, викладеною в такій редакції:
«Стаття 265-5. Затримання та вилучення транспортних засобів
У разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частиною першою статті 164-17 цього Кодексу, транспортний засіб, що є безпосереднім знаряддям правопорушення, затримується. Затримані транспортні засоби у встановленому порядку реалізують.
Про затримання транспортного засобу складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
Посадова особа центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, зокрема, за допомогою спеціального автомобіля – евакуатора.».
2. У Законі України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, N 21, ст. 252; 2012, № 95, ст. 3846):
статтю 19 після абзацу першого доповнити абзацем такого змісту:
Автомобільні перевізники створюють робочі місця для працевлаштування інвалідів в обсязі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, крім водіїв.
3. У Законі України "Про дорожній рух" (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 31, ст. 338; 2013, № 1, ст. 4):
частину третю статті 11 виключити;
В абзаці другому частини другої статті 16 після слів "на вимогу працівників міліції" додати слова "та/або Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті", а слова “ліцензійну картку на автомобільний транспортний засіб у разі надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів” замінити словами “ліцензійну картку на автомобільний транспортний засіб у разі надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів (крім причепів, напівпричепів)”;
статтю 29 викласти в такій редакції:
«Стаття 29. Допуск транспортних засобів, їх частин та обладнання до участі у дорожньому русі».
До участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, їх частини та обладнання, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам чинних в Україні технічних регламентів, технічних приписів, правил, норм, нормативів і стандартів законодавчо регульованої сфери, що мають сертифікат відповідності цим вимогам, укомплектовані відповідно до законодавства і пройшли обов’язковий технічний контроль (за винятком транспортних засобів, що не підлягають такому контролю).
Особливості підтвердження відповідності транспортних засобів, їх частин та обладнання визначаються Законом України «Про автомобільний транспорт».
З метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують унормовані, допускають в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, і за плату, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Місце переїзду автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів транспортними засобами на гусеничному ходу для виконання сільськогосподарських робіт встановлюється власником дороги, вулиці та залізничного переїзду спільно з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України.
Пересування транспортних засобів на гусеничному ходу дозволяється тільки на місцевих шляхах без твердого покриття при мінусовій температурі атмосферного повітря.
Не допускають до руху дорогами транспортні засоби з правим розташуванням керма.»;
статтю 31 викласти в такій редакції:
«Стаття 31. Основні вимоги щодо ввезення на територію України транспортних засобів
Виробник, імпортер, який виробляє чи ввозить транспортні засоби, має забезпечити можливість своєчасного технічного обслуговування та ремонтування транспортного засобу на підприємствах автомобільного сервісу. Він має надати компетентному органу докази щодо забезпечення виконання Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, 1958 року з поправками 1995 року, щодо наявності у нього необхідного інформаційного забезпечення з питань ідентифікації, технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів, а також має визначити складники, які мають ресурс менший ніж ресурс транспортного засобу.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту затверджує порядок підтвердження технічних можливостей імпортера з убезпечення транспортних засобів впродовж їх експлуатаційного життєвого циклу.
Пропуск транспортного засобу, його складників на митну територію України з метою вільного обігу, а також перша державна реєстрація транспортного засобу, введення в обіг його обладнання здійснюються за наявності сертифіката відповідності»;
статтю 32 викласти в такій редакції:
«Стаття 32. Основні вимоги щодо переобладнання транспортних засобів
Переобладнання транспортного засобу, тобто зміна його конструкції під час технічної експлуатації, параметрів чи призначення із зміною (заміною) кабіни, кузова, їх деталей чи координат установки, спеціального обладнання і номерних агрегатів, не передбачених кр?слениками або нормативною документацією на даний транспортний засіб, повинно відповідати правилам, нормам, нормативам і стандартам України та здійснюватися у порядку переобладнання транспортних засобів, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Не дозволяється без погодження з виробниками транспортних засобів та їх складових частин або іншої спеціально уповноваженої на це Кабінетом Міністрів України організації переобладнання, що призводить до зміни повної маси та (або) її розподілу по осях, розміщення центру мас, типу двигуна, його маси, потужності, систем живлення паливом і повітрям, колісної бази чи колісної формули, систем гальмування і керування, силових передач, підвіски, пневматичних шин і коліс.
У разі переобладнання п'яти і більше транспортних засобів протягом року суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність з переобладнання транспортних засобів, повинні мати узгоджену з відповідними уповноваженими державними органами нормативно-технічну документацію на відповідний вид переобладнання та свідоцтво про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Допуск до експлуатації переобладнаних транспортних засобів здійснюється лише шляхом проведення спеціальних випробувань та оформлення сертифіката на відповідність вимогам чинних в Україні правил, нормативів і стандартів.
Переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, повинно бути відображено у його реєстраційних документах.
Власник транспортного засобу зберігає, передає (продає) разом з транспортним засобом новому власнику оригінали документів щодо погодження та підтвердження відповідності, які він отримав відповідно до порядку переобладнання транспортних засобів.»;
статтю 33 викласти в такій редакції:
«Стаття 33. Основні вимоги до технічного стану транспортних засобів, що перебувають в експлуатації
Технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху, охорони навколишнього природного середовища й енергоефективності має відповідати правилам, нормам, нормативам і стандартам законодавчо регульованої сфери, що були чинними на дату їх першої реєстрації згідно із законодавством.
Обов'язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників, орендаторів, інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.»;
статтю 34, після частини четвертої, доповнити частинами п’ятою ? сьомою такого змісту:
«Під час державної реєстрації автобусів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх належності до транспортних засобів загального, або спеціального, або спеціалізованого призначення.
Під час державної реєстрації легкових та вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника та сертифікатами відповідності.
У реєстраційний документ транспортного засобу за наявності вноситься інформація щодо:
1) познаки рівня екологічних норм, якому відповідає транспортний засіб;
2) індивідуальної норми димності спалин (скоригований коефіцієнт поглинання) для транспортного засобу;
3) рівня акустичного шуму нерухомого транспортного засобу.».
У зв’язку з цим частини з п’ятої по дванадцяту вважати відповідно частинами дев’ятою ? п’ятнадцятою;
частину дванадцяту статті 34 викласти в такій редакції:
«Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. Органи реєстрації після реєстрування транспортного засобу повертають первинні документи, які були підставою для реєстрування, зокрема оригінали сертифікату відповідності та попередньої реєстрації. Власники транспортних засобів мають зберігати та передавати документи новому власнику, пред’являти виконавцю обов’язкового контролю технічного стану транспортного засобу.»;
частину одинадцяту статті 35 викласти в такій редакції:
«Забезпечення суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю бланками протоколів перевірки технічного стану транспортного засобу, а також доступом до загальнодержавної бази даних про результати обов'язкового технічного контролю транспортних засобів здійснюється на платній основі. Порядок забезпечення суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю бланками протоколів, доступом до зазначеної загальнодержавної бази даних та розмір плати за надання таких послуг встановлює Кабінет Міністрів України. Будь-яка інша діяльність, пов’язана з оплатою послуг суб’єктів господарювання, що сприяють або забезпечують занесення інформації до загальнодержавної бази даних про результати обов'язкового технічного контролю транспортних засобів не допускається.
За результатами статистичного оброблення загальнодержавної бази даних про результати обов'язкового технічного контролю транспортних засобів за кодами невідповідностей їхнього технічного стану складається щорічний звіт і надсилається Кабінету Міністрів України з метою удосконалювання обсягів і методів обов'язкового технічного контролю транспортних засобів. Порядок статистичного оброблення загальнодержавної бази даних про результати обов'язкового технічного контролю транспортних засобів затверджує Міністерство внутрішніх справ України.».
У зв’язку з цим частини дванадцяту – шістнадцяту вважати відповідно частинами тринадцятою – сімнадцятою;
статтю 36 викласти в такій редакції:
«Стаття 36. Основні вимоги до технічного обслуговування, ремонтування і перевірки технічного стану транспортних засобів
Власники транспортних засобів або особи, які їх експлуатують, зобов’язані забезпечувати своєчасне і в повному обсязі проведення робіт з їх технічного обслуговування і ремонтування, перевірки технічного стану згідно з нормами, нормативами, встановленими інформаційним забезпеченням від виробника для визначених ними умов технічного експлуатування транспортних засобів.
Якщо фактичні умови технічного експлуатування транспортних засобів відрізняються від визначених виробником, зазначені норми, нормативи в післягарантійний період коригують відповідно до правил системи технічного обслуговування і ремонтування транспортних засобів (їхніх складників), яка має охоплювати увесь експлуатаційний життєвий цикл, а для модернізованих, переобладнаних у сфері технічної експлуатації транспортних засобів, для прогресивних технологічних рішень з технічного обслуговування і ремонтування власники транспортних засобів або особи, які їх експлуатують, забезпечують створення норм (нормативів) технічного регулювання згідно з положенням про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування повинні організувати роботу і всіляко сприяти створенню мережі служб швидкої технічної допомоги учасникам дорожнього руху безпосередньо на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах».
4. У Законі України "Про страхування" (Відомості Верховної Ради України, 1996, N 18, ст. 78; 2012, № 93, ст. 3767):
статтю 20 „Обов'язки страховика” доповнити абзацем восьмим такого змісту:
«Страховик зобов’язаний:
8) у разі настання страхового випадку через виникнення дорожньо-транспортної пригоди надавати спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі статистики інформацію про розмір страхових виплат стосовно страхування життя, здоров’я та працездатності; страхування володіння, користування та розпорядження майном (транспортним засобом); відшкодування страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі».
5. У Законі України "Про перевезення небезпечних вантажів" (Відомості Верховної Ради України, 2000, № 28, ст. 222; 2013, № 1, ст. 4):
статтю 14 після абзацу четвертого доповнити абзацом такого змісту:
«ведення реєстру атестованих навчальних центрів, що здійснюють спеціальне навчання з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, реєстру водіїв та уповноважених осіб, які успішно пройшли спеціальне навчання (у розрізі областей)».
6. У Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 2000, № 36, ст. 299; 2012, № 93, ст. 3771):
частину першу статті 9 доповнити новим пунктом 13 такого змісту:
«13) надання послуг з перевезення пасажирів та (або) небезпечних вантажів автомобільним транспортом.»;
у пункті 25 частини третьої слово та знак «автомобільним,» виключити;
перше речення частини чотирнадцятої статті 14 викласти у такій редакції:
«До ліцензій на надання послуг з перевезення пасажирів та (або) небезпечних вантажів автомобільним транспортом додаються ліцензійні картки на кожен автомобільний транспортний засіб (крім причепів, напівпричепів)»;
у частині сьомій статті 21 після слів «акта про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов» доповнити словами та знаком «, акта про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування».
7. У Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001, № 25, ст. 131; 2012, № 93, ст. 3766):
статтю 291 викласти в такій редакції:
«Стаття 291. Порушення чинних на транспорті правил
Порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, а також технічних регламентів, стандартів законодавчо регульованої сфери, норм, нормативів і правил стосовно виготовлення, переобладнання, ремонту транспортних засобів, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, -
карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до п'яти років».
8. У Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Відомості Верховної Ради України, 2005, № 1, ст. 1; 2012, № 89, ст. 3592 ):
пункт 17.1 статті 17 доповнити частиною восьмою такого змісту:
«договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів – автомобільних перевізників, що надають послуги з перевезення пасажирів автобусами, укладається на термін не менше ніж 12 місяців на кожну одиницю транспортного засобу із врахуванням відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи/або майну пасажирів у відповідності до повної пасажировмісності транспортного засобу, визначеної виробником».
9. У Законі України "Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів" (Відомості Верховної Ради України, 2005, № 34, ст. 435; 2012, № 60, ст. 2412):
у абзаці першому частини другої статті 2 слова «транспортних засобів» замінити словами: «сідельних тягачів, автобусів, легкових та вантажних автомобілів, автомобілів спеціального призначення».
10. У Законі України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 2005, № 48, ст. 483):
пункт 3 статті 2 після абзацу четвертого доповнити абзацом такого змісту:
«Видача свідоцтва про допуск до господарської діяльності з надання послуг з внутрішніх або міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт».
8. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців від дати набрання чинності цим Законом:
1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
2) забезпечити приведення центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;
3) відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
4) вжити заходів щодо забезпечення переходу протягом двох років від процедури сертифікації транспортних засобів та обладнання згідно з розділом ІV Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» до процедури затвердження їх конструкції відповідно до вимог Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, підписаної 20 березня 1958 року в м. Женеві, з поправками 1995 року з урахуванням положень відповідних Директив Європейського Союзу;
5) вжити заходів для впровадження не пізніше 01 серпня 2015 року національних стандартів як ідентичних європейському EN 12195 та міжнародному ISO 39001, внесення до Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, засобів закріплення вантажу.

Додаток
до Закону України «Про автомобільний транспорт»

КЛАСИФІКАЦІЯ
колісних транспортних засобів за конструкцією
Загальні положення

1. Цю класифікацію транспортних засобів розроблено на основі положень:
Зведеної резолюції про конструкцію транспортних засобів (R.E.3) Комітету внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН), на яку є посилання у Правилах ЄЕК ООН, доданих до Женевської угоди 1958 року, до якої Україна приєдналася Законом від 10 лютого 2000 року № 1448–ІІІ;
Регламенту (ЄС) №561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року щодо узгодження відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі дорожнього транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) №3821/85 та (ЄС) №2135/98 та скасовує Директиву Ради (ЄЕС) №3820/85;
Директиви Європейської Ради 96/53/ЄС від 25 липня 1996 року про встановлення для певних наземних транспортних засобів, що рухаються в межах Співтовариства, максимально дозволених розмірів у разі національних і міжнародних переміщень і максимально дозволеної ваги у разі міжнародних переміщень;
Директиви 2001/85/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 листопада 2001 року про спеціальні положення щодо транспортних засобів для перевезення пасажирів, які мають більше восьми місць для сидіння, крім сидіння водія, та про внесення змін до Директив 70/156/ЄЕС та 97/27/ЄС;
Директиви 2002/24/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 18 березня 2002 року про затвердження типу дво- або три моторних засобів, яка відміняє Директиву Ради 92/61/ЄЕС;
Директива 2007/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 5 вересня 2007 року, що встановлює рамки для затвердження автотранспортних засобів та причепів до них, а також систем, компонентів та окремих технічних вузлів, призначених для таких транспортних засобів.
2. Терміни у цій класифікації мають таке значення:
2.1. маса без навантаги (стосовно мототехніки) ? маса транспортного засобу без водія, пасажирів, вантажу з принаймні 90-ма відсотками об’єму палива у встановлених виробником баках для палива, 100-ма відсотками з інших експлуатаційних рідин та обладнанням, яке виробник поставляє додатково до необхідного для нормального функціювання (запасне колесо, набір інструментів, вітрове скло, багажник, захисні пристрої тощо);
2.2. маса без навантаги (стосовно легкових, вантажних автомобілів та причепів) – маса транспортного засобу без пасажирів та вантажу (багажу), з кузовом та сідельно-зчіпним пристроєм у разі сідельного тягача або маса шасі з кабіною, якщо виробник не встановлює кузов та (або) зчіпний пристрій, з охолодною рідиною двигуна, оливами складників, з принаймні 90-ма відсотками об’єму палива у встановлених виробником баках для палива, 100-ма відсотками інших експлуатаційних рідин (паливо обігрівача, рідина змивача вітрового скла тощо), з інструментами, запасним колесом, масою водія (75 кг), а для автобусів ? включно з масою члена екіпажу (75 кг, якщо для нього передбачено сидіння), та у разі наявності кухні, туалету включно з масою води у її вмістищах, заповнених на 100 відсотків, з порожніми вмістищами для відходів;
2.3. маса повна – технічно допустима маса максимально навантаженого транспортного засобу, яку встановлює виробник;
Повна маса для цілей класифікації:
1) сідельного тягача включає також повну масу напівпричепа, що діє на сідельно-зчіпний пристрій як вертикальна статична навантага;
2) транспортного засобу, що може буксирувати центроосьовий причіп або причіп із жорстким дишлом, включає повну масу, яка діє на тягач через сідельно-зчіпний пристрій як вертикальна статична навантага;
3) напівпричепа, центроосьового причепа та причепа із жорстким дишлом – це маса, дію якої передають на ґрунт колеса однієї осі або групи осей, у положенні, коли відповідний транспортний засіб зчеплено з тягачем.
4) підкатного візка (для напівпричепа) повна маса включає повну масу напівпричепа, що діє на сідельно-зчіпний пристрій сідельного тягача як вертикальна статична навантага.
2.4. механічний транспортний засіб – транспортний засіб, що урухомлюється двигуном;
2.5. місце для сидіння – будь-яке місце, на якому здатна розміститися сидячи одна особа, розміри якої відповідають, принаймні, розмірам визначеного Правилами ЄЕК ООН № 94 та № 95 манекена:
(а) особи чоловічої статі 50-го процентиля у разі водія;
(b) дорослої особи жіночої статі 5-го процентиля в усіх інших випадках.
2.6. сидіння – повнокомплектна, призначена для посадки однієї особи конструкція з оббивкою, вбудована або ні в конструкцію кузова транспортного засобу.
2.6.1. Термін «сидіння» охоплює як окремі сидіння, так і сидіння-лавки.
2.6.2. Це визначення стосується також складаних та знімних сидінь.
2.7. Простір для вантажу – частина транспортного засобу, розташована за рядом (рядами) сидінь або за місцем водія, якщо транспортний засіб обладнано лише місцем водія.
3. Якщо значення виміряних мас, що визначені в пунктах 2.1-2.6, відрізняються не більше як на 3 % таких значень, встановлених виробником в рамках типу, або не більше як на 5 % вантажних транспортних засобів та причепів до них повної маси не більше як 3,5 тонни, для цілей класифікації застосовують значення маси та її розподіл по осях, встановлені виробником.
У вантажних транспортних засобах повна маса, що припадає на задню вісь (осі) може бути перевищена не більш як на 15 %, а повна маса транспортного засобу може бути перевищена не більш як на 10 % або на 100 кг з вибором меншого із значень і винятково під час буксирування причепа за умови, що швидкість руху не перевищує 80 кілометрів на годину ? виробник транспортного засобу наводить будь-які з таких обмежень або інші умови використання в експлуатаційній документації.
4. Кількість місць для сидіння
4.1. Вимоги стосовно кількості місць для сидіння застосовують для умов пересування транспортного засобу дорогою.
4.2. Вимоги не застосовують до сидінь, які сконструйовані для застосування, коли транспортний засіб не пересувається, та які чітко позначені для користувачів або піктограмою, або знаком з відповідним текстом.
4.3. Підраховуючи місця для сидіння, застосовують такі правила :
1) кожне окреме сидіння вважають одним місцем для сидіння;
2) у разі сидіння-лавки кожне місце шириною в 400 мм, виміряне на рівні подушки сидіння, вважають за одне місце для сидіння, застосовуючи також загальні положення, наведені у пункті 2.8;
3) проте місце, що відповідає положенням підпункту 2) пункту 4.3, не враховують як одне місце для сидіння, коли:
(а) сидіння-лавка має деталі, які заважають спині манекена, що сидить, перебувати у природному положенні – наприклад: наявний невідкидний підлокітник зі сховком, необбита поверхня або частина внутрішнього оздоблення перериває поверхню сидіння.
(б) конструкція днища транспортного засобу, розташована безпосередньо перед відповідним місцем для сидіння (наприклад, за наявності тунелю), заважає розташувати ноги манекена у природному для людини положенні.
4.4. Разом з положеннями Правил ЄЕК ООН № 107, розміри, наведені в підпункті 2 пункту 4.3 цієї Класифікації повинні співвідноситися з мінімальним простором, потрібним для однієї особи залежно від класу транспортного засобу.
4.5. Якщо в транспортному засобі наявні елементи закріплення для знімного сидіння, це знімне сидіння враховують у кількості місць для сидіння.
4.6. Простір, призначений для інвалідного візка, розглядають як одне місце для сидіння. Слід забезпечити:
1) спеціально виділений простір у проекції на поверхню підлоги, принаймні, шириною 750 мм та довжиною 1300 мм для кожного користувача інвалідного візка у пасажирському відсіку. Поздовжня площина цього простору має бути паралельною поздовжній площині транспортного засобу, а поверхня підлоги вкрита протиковзким покриттям.
Якщо на візках сидять обличчям вперед, верхівка спинки переднього сидіння може займати вільний простір, у формі трикутної призми як умовно відрізаного від визначеного вільного простору у задній правій його частині згідно з Правилом ЄЕК ООН № 107;
2) У просторі для інвалідних візків можуть бути розміщені складані сидіння, які у складеному положенні займають простір для інвалідних візків;
3) У просторі для інвалідних візків можуть бути розміщені рознімні сидіння, які може легко прибрати водій або член екіпажу;
4) якщо місце на поверхні для ніг біля будь-якого сидіння або частина розбірного сидіння під час використання, займає простір для інвалідних візків, такі сидіння повинні мати напис на цій поверхні або поряд з нею такого змісту: «Будь ласка, поступіться місцем користувачеві інвалідного візка».
5. Рішення про належність транспортного засобу до визначеної цією класифікацією категорії приймає виробник.
Категорії транспортних засобів
6. Категорія L – механічні транспортні засоби з двома, трьома або чотирма колесами (зокрема, зі здвоєними колесами) – мотоколісні засоби:
6.1. L1 – транспортний засіб з двома колесами, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – не перевищує 50 куб. сантиметрів, а максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – не перевищує 50 кілометрів на годину (двотранспортний мопед);
6.2. L2 – транспортний засіб з трьома колесами (з будь-яким їхнім розташуванням), робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – не перевищує 50 куб. сантиметрів, а максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – не перевищує 50 кілометрів на годину (тритранспортний мопед);
6.3. L3 – транспортний засіб з двома колесами, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – перевищує 50 куб. сантиметрів або максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – перевищує 50 кілометрів на годину (мотоцикл);
6.4. L4 – транспортний засіб з трьома колесами, асиметрично установленими відносно середньої поздовжньої вертикальної площини, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – перевищує 50 куб. сантиметрів або максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – перевищує 50 кілометрів на годину (мотоцикл з боковим причепом);
6.5. L5 – транспортний засіб з трьома колесами, симетрично розташованими відносно середньої поздовжньої вертикальної площини, робочий об'єм двигуна якого – у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння – перевищує 50 куб. сантиметрів або максимальна конструктивна швидкість – незалежно від типу двигуна – перевищує 50 кілометрів на годину, маса без навантага не більше 400 кілограмів (мототрицикл);
6.6. L6 – транспортний засіб з чотирма колесами, маса без навантага якого не перевищує 350 кілограмів, без урахування маси акумуляторних батарей у разі застосування електричного двигуна, максимальна конструктивна швидкість не перевищує 45 кілометрів на годину, а робочий об'єм двигуна не перевищує 50 куб. сантиметрів у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або максимальна корисна потужність не більш як 4 кВт у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння іншого типу, або максимальна номінальна потужність не більш як 4 кВт у разі застосування електричного двигуна (легкий мотоквадрацикл);
6.7. L7 – транспортний засіб з чотирма колесами, інший, ніж ті, що належать до категорії L6, маса без навантага якого не перевищує 400 кілограмів (550 кілограмів у разі засобів, призначених для перевезення вантажів), без урахування маси акумуляторних батарей у разі застосування електричного двигуна, та максимальна номінальна потужність якого не перевищує 15 кВт (мотоквадрацикл).
7. Категорія М – механічні транспортні засоби, що мають не менш як чотири колеса та призначені для перевезення пасажирів та їхнього багажу:
7.1. M1 – транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів, у якому кількість місць для сидіння, не враховуючи місця водія, не перевищує восьми (легковий автомобіль).
В транспортному засобі, що належить до категорії M1, не передбачають місця для пасажирів, що стоять.
Кількість сидінь може обмежуватися одним місцем для водія.
7.2. M2 – транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів, у якому кількість місць для сидіння, не враховуючи місця водія, перевищує вісім, повною масою не більш як 5 тонн.
В транспортному засобі, що належить до категорії M2, можуть бути передбачені місця для пасажирів, що стоять.
7.3. M3 – транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів, у якому кількість місць для сидіння, не враховуючи місця водія, перевищує вісім, повною масою більш як 5 тонн.
В транспортному засобі, що належить до категорії M3, можуть бути передбачені місця для пасажирів, що стоять.
7.4. Механічні транспортні засоби категорій M2 та M3, що виконані для перевезення не більше як 22-х пасажирів, не враховуючи водія, належать до класів:
1) клас А. Транспортні засоби, призначені для перевезення пасажирів, які стоять; такі транспортні засоби можуть бути обладнані сидіннями і повинні мати майданчик для пасажирів, які стоять;
2) клас В. Транспортні засоби, призначені для перевезення пасажирів, які сидять; такі транспортні засоби не мають майданчика для розташування пасажирів, які стоять.
7.5. Механічні транспортні засоби категорій M2 та M3, що виконані для перевезення більше як 22-х пасажирів, не враховуючи водія, належать до одного з класів:
1) клас І. Транспортні засоби, конструкцією яких передбачені місця для пасажирів, які стоять, за умови забезпечення можливості їх безперешкодного пересування;
2) клас ІІ. Транспортні засоби, конструкція яких призначена переважно для перевезення пасажирів, які сидять та допускає можливість перевезення пасажирів, які стоять у проході між рядами сидінь та (або) в зоні поза проходом, на майданчику, площа якого не перевищує за розміром площі, необхідної для розміщення двох здвоєних місць для сидіння.
3) клас ІІІ. Транспортні засоби, конструкція яких призначена винятково для перевезення пасажирів, які сидять.
7.6. Зчленований механічний транспортний засіб категорії M2 або M3 – автобус (тролейбус), що складається з двох, або більше жорстких секцій, які напостійно з’єднані між собою та можуть повертатися одна відносно іншої; пасажирські салони кожної секції забезпечують вільне переміщення пасажирів між ними; жорсткі секції можливо роз’єднати тільки в умовах підприємства технічного сервісу чи виробництва із застосуванням спеціального устатковання.
Зчленований транспортний засіб категорії M2 або M3, що складається з двох або більше секцій, зазначених в пункті 7.6 цієї Класифікації, розглядають як один транспортний засіб.
7.7. Найменування і позначення за типом кузовів засобів категорії М1 наведено в пункті 18.2, категорій М2 та М3 – в пункті 18.3 цієї Класифікації.
8. Категорія N – механічні транспортні засоби, що мають не менш як чотири колеса і призначені для перевезення вантажів:
8.1. N1 – транспортний засіб, призначений для перевезення вантажів, повна маса якого не більш як 3,5 тонни;
8.2. N2 – транспортний засіб, призначений для перевезення вантажів, повна маса якого більш як 3,5 тонни, але не більш як 12 тонн;
8.3. N3 – транспортний засіб, призначений для перевезення вантажів, повна маса якого більш як 12 тонн.
8.4. Найменування і позначення за типом кузовів засобів категорій N1, N2 та N3 наведено в пункті 18.4 цієї Класифікації.
9. Категорія O – причіпні транспортні засоби, призначені та сконструйовані для перевезення вантажів або людей, а також для використання як житлові приміщення:
9.1. O1 – причіпні транспортні засоби повною масою не більш як 0,75 тонни;
9.2. O2 – причіпні транспортні засоби повною масою більш як 0,75 тонни, але не більш як 3,5 тонни;
9.3. O3 – причіпні транспортні засоби повною масою більш як 3,5 тонни, але не більш як 10 тонн;
9.4. O4 – причіпні транспортні засоби повною масою більш як 10 тонн.
9.5. Найменування і позначення за типом кузовів засобів категорій О1 – О4 наведено в пункті 18.5 цієї Класифікації.
Підкатегорії транспортних засобів
10. Транспортний засіб особливого призначення – транспортний засіб категорій M, N або О, призначений для перевезення пасажирів та (або) вантажів (спеціалізований транспортний засіб), або виконання спеціальних робочих функцій (спеціальний транспортний засіб), для яких необхідне застосування спеціального кузова та (або) устатковання. Ця категорія включає транспортні засоби, обладнані для перевезення інвалідів на візках.
Масу обладнання, змонтованого на транспортному засобі особливого призначення, розглядають як складову повної маси.
Познаки засобів особливого призначення наведено в пункті 18.6 цієї Класифікації. Для незавершених засобів, що мають належати до підкатегорії засобів особливого призначення, до букв і цифр, що визначають категорію транспортного засобу, додають букву «S» як суфікс.
11. Транспортний засіб підвищеної прохідності – транспортний засіб категорії М або N, що має специфічні технічні особливості, які дозволяють застосовувати його поза звичайними дорогами.
Для таких категорій засобів додають літеру «G» як суфікс до букв та цифр, що визначають категорію транспортного засобу.
12. Транспортний засіб особливого призначення з підвищеною прохідністю – означає транспортний засіб, що належить до категорії М або N та має специфічні технічні особливості відповідно до пунктів 12 та 13 цієї Класифікації.
Для таких категорій засобів додають літеру «G» як суфікс до букв та цифр, що визначають категорію транспортного засобу.
Крім того, для незавершених засобів, що призначені належати до підкатегорії засобів особливого призначення, додають як другий суфікс букву «S».
Критерії віднесення транспортного засобу до категорії або підкатегорії вантажних, спеціалізованих та спеціальних
13. Критерії для визначення належності засобів до категорії N
13.1. Визначення належності типу транспортного засобу до категорії N ґрунтуються на технічних характеристиках транспортного засобу відповідно до пунктів 15.2 – 15.6 цієї Класифікації.
13.2. Відсік(-и), де розташовано всі місця для сидіння, мають бути повністю відділені від вантажного відсіку.
13.3. Як виняток з вимог пункту 15.2 цієї Класифікації, людей та вантажі можливо перевозити в одному відсіці за умови, що вантажний відсік обладнано убезпечувальними засобами, призначеними для захисту людей, яких перевозять, від зсуву вантажу під час їзди, зокрема під час різкого гальмування та зміни напрямку руху.
13.4. Убезпечувальні засоби – засоби закріплення – призначені для убезпечення вантажу відповідно до вимог пункту 15.3 цієї Класифікації, а також системи перегородок засобів повної маси не більше ніж 7,5 тонн, конструюють відповідно до положень розділів 3 та 4 стандарту ISO 27956:2009 «Колісні засоби – Убезпечення вантажу у фургонах для доставки вантажів – Вимоги та методи випробування».
13.5 Кількість місць для сидіння, крім місця водія, не повинна перевищувати:
1) 6 у випадку засобів категорії N1;
2) 8 у випадку засобів категорій N2 або N3.
13.6. Транспортні засоби повинні мати вантажність, що рівна або вища, ніж виражена відповідно до пасажировмісності маса пасажирів.
13.6.1. В усіх конструктивних рішеннях, за яких задіяно місця для сидіння, має бути забезпечено щоб:
1) у разі відсутності місць для сидіння, окрім місця для водія, різниця між повною масою та масою транспортного засобу без навантаги становила не менше як 100 кг;
2) у разі наявності 1 або 2 місць для сидіння, окрім місця для водія, різниця між повною масою транспортного засобу та сумою маси без навантаги цього транспортного засобу та маси передбаченої конструкцією максимальної кількості пасажирів (за умовної маси одного пасажира 68 кг) становила не менше як 150 кг;
3) у разі наявності більше 2 місць для сидіння, окрім місця для водія, різниця між повною масою транспортного засобу та сумою маси без навантаги цього транспортного засобу та маси передбаченої конструкцією максимальної кількості пасажирів (за умовної маси одного пасажира 68 кг) становила не менше маси цих пасажирів.
13.6.2. Масу устатковання, що встановлене на транспортний засіб з метою розміщення в ньому вантажів (наприклад, бак, кузов, тощо), виконання операцій з вантажами (наприклад, кран, підйомник тощо) та для убезпечення вантажів (наприклад, пристрої для захисту вантажу), враховують як частину маси вантажу.
Масу обладнання, яке не застосовують у цілях, наведених у першому абзаці пункту 15.6.2 (такого, як компресор, лебідка, генератор електричного струму, радіопередавальне устатковання тощо) не враховують додатково для визначення маси без навантага цього транспортного засобу.
13.7. Вимог пунктів 15.2 – 15.6 цієї Класифікації дотримуються для всіх варіантів та версій в рамках одного типу.
13.8. Критерії для віднесення транспортного засобу до категорії N1 або М1.
13.8.1. Транспортний засіб визначають як належний до категорії N1, якщо він відповідає всім визначеним критеріям.
Якщо він не відповідає одному або кільком критеріям, такий транспортний засіб визначають таким, що має належати до категорії М1.
13.8.2. Стосовно засобів, в яких водій та вантаж розташовані в єдиному відсіку (наприклад, у кузові виду «ВВ»), наявна стінка або перегородка, що повністю або частково відділяє вантаж та встановлена між рядом сидінь та вантажним простором, окрім основних критеріїв за пунктами 15.2 – 15.6, для визначення категорії транспортного засобу керуються такими критеріями:
1) завантаження можливе через задні двері, задній відкидний борт або бокові двері, сконструйовані для цих цілей;
2) у випадку задніх дверей або відкидного борту проріз для завантаження повинен відповідати таким вимогам:
а) у тому випадку, якщо транспортний засіб обладнано лише одним рядом сидінь або лише сидінням водія, мінімальна висота прорізу для завантаження повинна бути принаймні 600 мм;
б) у тому випадку, якщо транспортний засіб обладнано двома або більше рядами сидінь, мінімальна висота прорізу для завантаження повинна бути принаймні 800 мм, а площа прорізу повинна мати площу принаймні 12800 см2;
3) простір для вантажу має відповідати таким вимогам:
а) поверхня для вантажу у просторі для вантажу повинна бути переважно пласкою;
б) якщо транспортний засіб обладнано лише одним рядом сидінь або одним сидінням, мінімальна довжина простору для вантажу повинна складати принаймні 40 % колісної бази;
в) якщо транспортний засіб обладнано двома або більше рядами сидінь, мінімальна довжина простору для вантажу повинна становити принаймні 30 % колісної бази.
Якщо сидіння останнього ряду сидінь можна легко видалити з транспортного засобу без застосування спеціальних інструментів, вимоги стосовно довжини вантажного простору мають бути виконані з урахуванням усіх сидінь, встановлених у транспортному засобі;
г) вимоги стосовно довжини простору для вантажу повинні бути дотриманими, коли спинку сидіння першого або останнього ряду, що передбачено конструкцією, встановлено вертикально в робоче положення для використання пасажирами та/або водієм.
4) Особливі умови щодо вимірювань прорізу для завантаження:
1) визначення стосовно прорізу:
а) висота прорізу для вантажу ? вертикальна відстань між двома горизонтальними площинами, дотичними до вищої точки нижньої частини прорізу для дверей та до нижчої точки верхньої частини прорізу для дверей відповідно;
б) поверхня прорізу для вантажу ? означає найбільшу площу поверхні ортогональної проекції на вертикальну площину, перпендикулярну до осьової лінії транспортного засобу, максимального прорізу у разі, коли задні двері або відкидний борт повністю відчинено;
в) колісна база ? відстань між осьовою лінією передньої осі та осьовою лінією задньої осі у разі двовісного транспортного засобу, або осьовою лінією передньої осі та осьовою лінією умовної осі, що перебуває на рівній відстані від другої та третьої осей заднього візка тривісного транспортного засобу;
2) розташування сидінь:
a) сидіння встановлюють у їх крайньому задньому положенні;
б) спинку сидіння, якщо її нахил можливо відрегулювати, встановлюють таким чином, щоб умістити корпус тривимірного манекена з під кутом 25 градусів;
в) спинка сидіння, якщо її нахил неможливо відрегулювати, повинна бути в положенні, встановленому виробником транспортного засобу;
г) якщо сидіння можливо відрегулювати за висотою, його слід встановити у найнижчому положенні;
3) вимоги до транспортного засобу:
а) транспортний засіб повинен бути у завантаженому стані, що відповідає його повній масі;
б) керовані колеса транспортного засобу встановлюють у положенні для руху прямо вперед;
4) вимоги підпункту 2 пункту 15.8.2 не застосовують, якщо транспортний засіб облаштовано стінкою або перегородкою між вантажним відсіком та водієм;
5) вимірювання довжини вантажного відсіку:
а) якщо транспортний засіб не обладнано перегородкою або стінкою, довжину вимірюють між точкою, що торкається найбільш віддаленої задньої точки верхньої частини спинки сидіння, яка належить вертикальній, перпендикулярній поздовжній осі транспортного засобу, площині, і поверхнею заднього внутрішнього скла або дверей, або відкидного борта у зачиненому стані;
б) якщо транспортний засіб обладнано перегородкою або стінкою, довжину вимірюють між точкою, що торкається найбільш віддаленої задньої перегородки або стінки та належить вертикальній, перпендикулярній поздовжній осі транспортного засобу, площині, і поверхнею задньої внутрішньої перегородки або стінки, або відкидного борта у зачиненому стані;
в) довжину вимірюють вздовж горизонтальної лінії, яка належить поздовжній вертикальній площині, що проходить через поздовжню вісь транспортного засобу, на рівні площини, дотичної до підлоги для вантажу.
13.8.3. Крім загальних ознак, наведених у пунктах 15.2 – 15.6 цієї Класифікації, для визначення категорії засобів, в яких водій та вантаж розташовано не в одному відсіку (наприклад, у кузові «ВЕ») слід забезпечувати відповідність таким ознакам:
1) якщо транспортний засіб обладнано кузовом закритого:
a) завантаження вантажів має бути можливим через задні двері, відкидний борт або задню панель кузова чи іншими способами;
б) мінімальна висота прорізу для вантажу повинна становити принаймні 800 мм, а площа прорізу повинна становити принаймні 12800 квадратних сантиметрів;
в) мінімальна довжина вантажного відсіку повинна становити принаймні 40 % колісної бази.
2) якщо транспортний засіб обладнано вантажним відсіком відкритого типу, дотримуються лише положень а) та в) підпункту 1 пункту 15.8.3 цієї Класифікації.
3) для застосування положень, наведених у пункті 15.8.3 цієї Класифікації, застосовують визначення пункту 15.8.2 цієї Класифікації.
4) проте вимоги стосовно довжини вантажного відсіку виконують вздовж горизонтальної лінії, розташованої у поздовжній вертикальній площині, що проходить через поздовжню вісь транспортного засобу на рівні підлоги для вантажу.
14. Критерії підкатегорії засобів підвищеної прохідності
14.1. Транспортні засоби категорій M1 та N1 відносять до підкатегорії засобів підвищеної прохідності (позашляхових), якщо вони задовольняють усім з таких вимог:
1) не менше ніж одна передня вісь та не менше ніж одна задня вісь призначені для одночасного урухомлення, незалежно від того, чи можна відключати одну урухомлювану вісь;
2) встановлено не менше ніж один механізм блокування диференціального механізму або механізм аналогічної дії;
3) здатні долати підйом у 25 % без причепа;
4) задовольняють п’ятьом з таких шести вимог:
а) кут переднього звису має бути не меншим як 25 градусів,
б) кут заднього звису має бути не меншим як 20 градусів,
в) кут поздовжньої прохідності має бути не меншим як 20 градусів,
г) дорожній просвіт під передньою віссю має бути не меншим як 180 мм,
ґ) дорожній просвіт під задньою віссю має бути не меншим як 180 мм,
д) дорожній просвіт між осями має бути не меншим ніж 200 мм.
14.2. Транспортні засоби категорій N2, M2 та M3, повна маса яких не більше як 12 тонн, відносять до підкатегорії засобів підвищеної прохідності, якщо вони задовольняють умовам, встановленим у підпункті 1 чи обом групам умов підпунктів 2 та 3:
1) всі їхні колеса можуть бути одночасно урухомлені, незалежно від того чи можна відключати одну чи більше урухомлюваних осей;
2) усім з вимог:
а) не менше ніж одна передня вісь та не менше ніж одна задня вісь, призначені для одночасного урухомлення, незалежно від того, чи можна відключати одну з урухомлюваних осей;
б) встановлено не менше ніж один механізм блокування диференціального механізму або механізм аналогічної дії;
в) здатні долати підйом у 25 % без причепа;
3) принаймні п’ятьом з таких шести вимог, якщо їхня повна маса не перевищує 7,5 тонн та принаймні чотирьом, якщо їхня повна маса перевищує 7,5 тонни:
а) кут переднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів,
б) кут заднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів,
в) кут поздовжньої прохідності має бути не меншим як 25 градусів,
г) дорожній просвіт під передньою віссю має бути не меншим як 250 мм,
ґ) дорожній просвіт під задньою віссю має бути не меншим як 300 мм,
д) дорожній просвіт між осями має бути не меншим як 250 мм.
14.3. КТЗ категорії M3 або N3, повна маса яких перевищує 12 тонн, або категорії N3 відносять до підкатегорії засобів підвищеної прохідності, якщо вони задовольняють умовам, встановленим у підпункті 1 чи обом групам умов підпунктів 2 та 3:
1) всі колеса урухомлюються одночасно, незалежно від того, чи можна відключати одну або більше урухомлюваних осей;
2) усім з вимог:
а) не менше ніж половина осей (або дві осі з трьох у разі тривісного транспортного засобу та з відповідними змінами у разі п’ятивісного транспортного засобу) призначено для одночасного урухомлення, незалежно від того, чи можна відключати одну з урухомлюваних осей;
б) встановлено не менше ніж один механізм блокування диференціального механізму або механізму аналогічної дії;
в) вони здатні долати підйом у 25 % без причепа;
2) вони задовольняють принаймні чотирьом з таких шести вимог:
а) кут переднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів,
б) кут заднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів,
в) кут поздовжньої прохідності має бути не меншим як 25 градусів,
г) дорожній просвіт під передньою віссю має бути не меншим як 250 мм,
ґ) дорожній просвіт під задньою віссю має бути не меншим як 300 мм,
д) дорожній просвіт між осями має бути не меншим як 250 мм.
14.4. Умови перевірки відповідності характеристик прохідності
14.4.1 Умови геометричних вимірювань:
1) Транспортні засоби, що належать до категорії M1 або N1, повинні бути без вантажу з манекеном, розміром у 50-й процентиль особи чоловічої статі, встановленим на місце для сидіння водія, споряджені охолодною рідиною, експлуатаційними рідинами та мастильними матеріалами, паливом, інструментами, запасним колесом, якщо воно передбачено виробником.
Манекен можна замінити схожим пристроєм, що має ту саму масу.
2) транспортні засоби, інші, ніж згадані у підпункті 1, мають бути повної маси.
Розподіл мас по осях повинен бути як у разі найгіршого збігу для прохідності з дотриманням встановлених критеріїв.
3) транспортний засіб як представник типу повинен бути в стаціонарному положенні з колесами, зорієнтованими для руху прямо вперед.
Поверхня, на якій виконують вимірювання, повинна бути максимально рівною та горизонтальною, з максимальним похилом 0,5 %.
14.4.2. Визначення кутів переднього та заднього звису, кута поздовжньої прохідності та величини дорожнього просвіту:
1) кут в’їзду (кут переднього звису) ? найбільший кут між горизонтальною площиною та площиною, дотичною до шин передніх коліс, окреслених статичним радіусом таким чином, що жодна точка транспортного засобу, розташована у нижній частині, та жодна частина, що жорстко прикріплена до транспортного засобу, не перебувають нижче цієї площини;
2) кут з’їзду (кут заднього звису) ? найбільший кут між горизонтальною площиною та площиною, дотичною до шин задніх коліс, окреслених статичним радіусом таким чином, що жодна точка транспортного засобу, розташована позаду осі та жодна частина, жорстко прикріплена до транспортного засобу, не перебувають нижче цієї площини;
3) кут поздовжньої прохідності – гострий кут, виміряний між площинами, дотичними до статичних радіусів передніх і задніх коліс, вершина якого кута лежить у нижній частині транспортного засобу між його осями. Цей кут є найбільшим кутом перелому, за якого транспортний засіб може подолати перешкоду, що розміщена між його осями, як визначено в Зведеній резолюції про конструкцію транспортних засобів (R.E.3);
4) дорожній просвіт між осями ? найкоротша відстань між опорною поверхнею та найнижчою нерухомою точкою транспортного засобу, як визначено в Зведеній резолюції про конструкцію транспортних засобів (R.E.3), на відстані між статичним радіусом пневматичної шини задньої осі передньої групи осей та статичним радіусом пневматичної шини передньої осі із задньої групи осей. У визначеному просторі не може перебувати жодна жорстка частина транспортного засобу;
5) дорожній просвіт під однією віссю ? відстань у напрямку вниз від найвищої точки дуги кола, що проходить через центр плями статичного контакту протектора шин коліс однієї осі (внутрішніх у випадку здвоєних коліс) з поверхнею плоскої опори і торкається нижньої нерухомої точки транспортного засобу між колесами.
Вимірювання дорожнього просвіту проводять на кожній осі кожної з груп осей. У разі необхідності дорожній просвіт для кількох осей зазначають у порядку їх розташування, наприклад, 280/250/250.
14.4.3. Здатність долати похил дороги на підйом має бути підтверджена випробуваннями або моделюванням відповідно до законодавства.
15. Тип, варіант та версія транспортного засобу
15.1. Тип ? сукупність транспортних засобів однієї категорії, які не відрізняються один від одного принаймні за істотними ознаками.
15.2. Варіант ? сукупність транспортних засобів одного типу, які не відрізняються один від одного принаймні за істотними характеристиками.
15.3. Версія ? сукупність транспортних засобів одного варіанта, які можуть мати різні, визначені виробником параметри, що не відрізняються принаймні за істотними характеристиками.
15.4. Категорія L
15.4.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:
1) виготовлені одним виробником. Зі зміною юридичної форми власності компанії затвердження типу не змінюється;
2) мають однакові шасі, раму, підрамник, базову платформу або каркас, на якому змонтовано основні складники;
3) мають силовий агрегат однакового принципу дії (внутрішнього згорання, електричний, гібридний тощо);
4) мають однакову познаку типу.
Тип транспортного засобу може мати варіанти та версії.
15.4.2. До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, якщо:
1) вони мають однакову форму кузова (однакові базові характеристики);
2) у рамках групи транспортних засобів (версій) різниця мас без навантаги між найнижчим та найвищим значеннями не перевищує 20 % найнижчого значення;
3) у рамках групи транспортних засобів (версій) різниця у повній масі між найнижчим та найвищим значеннями не перевищує 20 % найнижчого значення;
4) вони мають однакові ознаки конструкції двигуна (дво- або чотирьохтактний, іскрове запалювання або запалювання від стиснення);
5) у рамках групи транспортних засобів (версій) різниця в робочому об’ємі двигуна (у разі двигуна внутрішнього згорання) між найнижчим та найвищим значеннями не перевищує 30 % найнижчого значення;
6) мають однакову кількість та розташування циліндрів двигуна;
7) у рамках групи транспортних засобів (версій) різниця у вихідної потужності двигуна між найнижчим та найвищим значеннями не перевищує 30 % найнижчого значення;
8) мають однаковий режим функціювання електричних двигунів;
9) мають однаковий тип коробки передач (ручна, автоматична тощо).
15.4.3. До версій відносять транспортні засоби одного варіанту, але вони можуть також включати будь-яке, передбачене виробником, обладнання, складники або системи за умови, що транспортний засіб:
1) має однакові параметри:
а) маси без навантаги;
б) повної маси;
в) ефективної потужності силового агрегата;
г) робочого об’єму двигуна.
2) результати випробувань відповідно до законодавства для затвердження типу різних версій не відрізняються.
15.5 Категорія М1
15.5.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:
1) найменування виробника. Зі зміною юридичної форми власності компанії затвердження типу не змінюється;
2) однакові конструкція та спосіб складання основних частин несівного кузова. Те саме застосовують до засобів, кузов яких прикріплено болтовими з’єднинами або приварено до несівного підрамника;
3) найменування виробника і тип транспортного засобу попереднього етапу ? у разі транспортного засобу поетапного складання.
15.5.2. Як виняток з положень підпункту 2 пункту 17.5.1 цієї Класифікації, якщо виробник застосовує таку ж частину підлоги кузова, а також основні складники передньої частини кузова, що розташованої безпосередньо перед поверхнею вітрового скла, у конструкціях кузовів різного виду (наприклад, седану, купе), виробник може визначати такі транспортні засоби як належні до одного типу.
15.5.3. Тип має принаймні один варіант та одну версію.
15.5.4 До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, що мають усі з таких ознак:
1) кількість бокових дверей або тип кузова відповідають визначеному у пункті 24 цієї Класифікації;
2) силовий агрегат має такі конструктивні особливості як:
а) однакове джерело енергії урухомлення (двигун внутрішнього згорання, електричний двигун або інше);
б) однакові ознаки конструкції двигуна (примусове запалювання, запалювання від стиснення або інше);
в) кількість та розташування циліндрів у разі двигуна внутрішнього згорання (наприклад, L4 – рядний чотирициліндровий, V6 – V-подібний шестициліндровий або інше);
3) кількість осей;
4) кількість та взаєморозташування урухомлюваних осей;
5) кількість ведених осей;
6) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/незавершений).
15.5.5 До версій відносять транспортні засоби одного варіанту з такими характеристиками:
1) повна маса;
2) робочий об’єм двигуна у разі двигуна внутрішнього згорання;
3) максимальна ефективна потужність двигуна внутрішнього згорання або максимальна номінальна потужність для електричного двигуна;
4) вид палива (бензин, дизельне паливо, зріджений нафтовий газ, двопаливне або інше);
5) максимальна кількість місць для сидіння;
6) рівень звуку під час руху;
7) рівень викидів забруднювальних речовин (наприклад, Євро-5, Євро-6 або інше);
8) сумарна або зважена маса викидів двооксиду вуглецю у змішаному циклі за Правилами ЄЕК ООН № 101;
9) зважене споживання електроенергії у змішаному циклі за Правилами ЄЕК ООН № 101;
10) сумарна або зважена витрата палива у змішаному циклі за Правилами ЄЕК ООН № 101;
11) наявність унікальних відповідно до законодавства технологій.
15.6. Категорії М2 та М3
15.6.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають усі з таких ознак:
1) найменування виробника. Зі зміною юридичної форми власності компанії затвердження типу не змінюється;
2) категорія;
3) такі особливості конструкції:
а) конструкція основних складників, що формують шасі;
б) конструкція основних складників, з яких сформовано несівний кузов;
4) кількість поверхів (один чи два);
5) кількість секцій (жорстких/зчленованих);
6) кількість осей;
7) джерело енергії урухомлення (або вбудоване, або розміщене поза транспортним засобом);
8) найменування виробника та типу транспортного засобу попереднього етапу у разі транспортного засобу поетапного складання.
15.6.2. Тип має принаймні один варіант та одну версію.
15.6.3. До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, якщо вони мають однакові:
1) тип кузова як визначено у розділі 18.3 цієї Класифікації;
2) клас або комбінацію класів засобів;
3) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/ незавершений/ поетапно завершений);
4) силовий агрегат стосовно таких конструктивних особливостей:
а) тип джерела енергії (двигун внутрішнього згорання, електричний двигун або інше);
б) принципи роботи двигуна (примусове запалювання, запалювання від стиснення або інше);
в) кількість та розташування циліндрів у разі двигуна внутрішнього згорання (L6, V8 або інше);
15.6.4. Версія в рамках варіанту згруповує транспортні засоби з такими однаковими характеристиками:
1) повна маса транспортного засобу;
2) придатність або непридатність транспортного засобу буксирувати причіп;
3) робочий об’єм двигуна у разі двигуна внутрішнього згорання;
4) максимальна ефективна потужність двигуна або максимальна номінальна потужність у разі електричного двигуна;
5) різновид палива (бензин, дизельне паливо, зріджений нафтовий газ, двопаливне або інше);
6) рівень звуку під час їзди;
7) рівень шкідливих викидів (наприклад, Євро-5, Євро-6 або інше);
15.7. Категорія N1
15.7.1. До одного типу належать транспортні засоби, що мають всі з таких однакових ознак:
1) найменування виробника. Зі зміною юридичної форми власності компанії затвердження типу не змінюється;
2) конструкція та спосіб складання основних частин несівного кузова.
3) конструкція основних складників, з яких сформовано шасі у разі несівного кузова;
4) найменування виробника і тип транспортного засобу попереднього етапу виготовлення – у разі транспортного засобу поетапного складання.
15.7.2. Якщо виробник застосовує частину підлоги кузова, а також основні складники, з яких сформовано передню частину кузова, розташовану прямо перед вітровим склом, у конструкції кузовів різного виду (наприклад, фургону та вантажного автомобіля без кузова, різних шасі та різних за висотою дахів), як виняток з положень підпункту 2 пункту 17.9.1 цієї Класифікації такі транспортні засоби за визначенням виробника можуть розглядатися як належні до одного типу.
15.7.3. Тип має принаймні один варіант та одну версію.
15.7.4. До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, якщо вони мають однакові:
1) кількість бокових дверей або тип кузова, як визначено у розділі 18.4 цієї Класифікації (для завершених засобів), якщо виробник застосовує критерій пункту 17.9.2 цієї Класифікації;
2) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/ незавершений/ поетапно завершений);
3) силовий агрегат стосовно таких конструктивних особливостей:
а) тип джерела енергії (двигун внутрішнього згорання, електричний двигун або інше);
б) принцип роботи двигуна (примусове запалювання, запалювання від стиснення або інше);
в) кількість та розташування циліндрів у разі двигуна внутрішнього згорання (L6, V8 або інше);
4) кількість осей;
5) кількість та розташування урухомлюваних осей;
6) кількість ведених осей;
15.7.5. Версія в рамках варіанту згруповує транспортні засоби з такими однаковими характеристиками:
1) повна маса транспортного засобу;
2) робочий об’єм двигуна у разі двигуна внутрішнього згорання;
3) максимальна ефективна потужність двигуна або максимальна номінальна потужність у разі електричного двигуна;
4) різновид палива (бензин, дизельне паливо, зріджений нафтовий газ, двопаливне або інше);
5) максимальна кількість місць для сидіння;
6) рівень звуку під час їзди;
7) рівень шкідливих викидів (наприклад, Євро-5, Євро-6 або інше);
8) сумарна або зважена маса викидів двооксиду вуглецю у змішаному циклі за Правилами ЄЕК ООН № 101;
9) зважене споживання електроенергії у змішаному циклі за Правилами ЄЕК ООН № 101;
10) сумарна або зважена витрата палива у змішаному циклі за Правилами ЄЕК ООН № 101;
11) наявність унікальних відповідно до законодавства технологій.
15.8. Категорії N2 та N3
15.8.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають всі з таких ознак:
1) найменування виробника. Зі зміною юридичної форми власності компанії затвердження типу не змінюється;
2) категорія;
3) конструкції шасі, спільні для однієї виробничої лінії виготовлення;
4) кількість осей;
5) найменування виробника і тип транспортного засобу попереднього етапу виготовлення – у разі транспортного засобу поетапного складання.
15.8.2. Тип має принаймні один варіант та одну версію.
15.8.3. До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, якщо вони мають однакові:
усі з таких особливостей конструкції:
1) тип і конструкцію кузова, яку визначено у розділах 18.4 та 18.7 цієї Класифікації для завершених та поетапно завершених транспортних засобів;
2) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/ незавершений/ поетапно завершений);
3) силовий агрегат стосовно таких особливостей конструкції:
а) тип джерела енергії (двигун внутрішнього згорання, електричний двигун або інше);
б) принцип роботи (примусове запалювання, запалювання від стиснення або інше);
в) кількість та розташування циліндрів у разі двигуна внутрішнього згорання (L6, V8 або інше);
4) кількість та взаєморозташування урухомлюваних осей;
5) кількість ведених осей.
15.8.4. Версія в рамках варіанту згруповує транспортні засоби з такими однаковими характеристиками:
1) повна маса транспортного засобу;
2) здатність або нездатність буксирувати такий причіп:
а) без гальмової системи;
б) з інерційною системою гальмування, як визначено у пункті 2.12 Правил ЄЕК ООН № 13;
в) з гальмовою системою як визначено у пунктах 2.9 та 2.10 Правил ЄЕК ООН № 13;
г) категорії О4, з яким повна маса сполучених транспортних засобів не перевищує 44 тонни;
ґ) категорії О4, з яким повна маса сполучених транспортних засобів перевищує 44 тонни;
3) робочий об’єм двигуна;
4) максимальна ефективна потужність двигуна;
5) різновид палива (бензин, дизельне паливо, зріджений нафтовий газ, двопаливне або інше);
6) рівень звуку під час їзди;
7) рівень шкідливих викидів (наприклад, Євро -4, Євро-5 або інше);
15.9. Категорії О1 та О2
15.9.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають всі з таких ознак:
1) найменування виробника. Зі зміною юридичної форми власності компанії затвердження типу не змінюється;
2) категорія;
3) конструкція, як визначено у розділі 18.5 цієї Класифікації;
4) такі особливості конструкції:
а) конструкція основних складників, з яких сформовано шасі;
б) конструкція основних складників, з яких сформовано несівний кузов;
5) кількість осей;
6) найменування виробника і тип транспортного засобу попереднього етапу виготовлення – у разі транспортного засобу поетапного складання.
15.9.2. Тип має принаймні один варіант та одну версію.
15.9.3. До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, якщо вони мають однакові:
1) вид кузова для завершених та поетапно завершених засобів, як визначено у розділі 18.5 цієї Класифікації;
2) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/незавершений/поетапно завершений);
3) тип системи гальмування (наприклад, без гальмової системи/інерційний/з підсилювачем).
15.9.4. Версія в рамках варіанту згруповує транспортні засоби з такими однаковими характеристиками:
1) повна маса транспортного засобу;
2) конструкція підвіски (пневматична, на пружних сталевих або гумових елементах, торсіонна або інше);
3) конструкція тягового дишла (у поперечному перерізі кутник, труба).
15.10. Категорія О3 та О4
15.10.1. До одного типу транспортного засобу відносять транспортні засоби, що мають всі з таких ознак:
1) найменування виробника. Зі зміною юридичної форми власності компанії затвердження типу не змінюється;
2) категорія;
3) конструкція причепа виконана згідно з визначеннями у розділі 18.5 цієї Класифікації;
4) особливості конструкції основних складників, з яких сформовано:
а) шасі;
б) несівний кузов;
5) кількість осей;
6) найменування виробника і тип транспортного засобу попереднього етапу виготовлення – у разі транспортного засобу поетапного складання.
15.10.2. Тип повинен складатися принаймні з одного варіанту та однієї версії.
15.10.3 До варіантів відносять транспортні засоби одного типу, якщо вони мають однакові:
1) вид кузова для завершених та поетапно завершених засобів, як визначено у розділі 18.5 цієї Класифікації;
2) стан завершення (наприклад, завершений/ незавершений/ поетапно завершений);
3) конструкцію підвіски (на пружних сталевих елементах, пневматична або з гідроамортизаторами);
4) такі технічні характеристики:
а) здатність або нездатність шасі розсуватися (змінювати колісну базу);
б) висота підлоги (нормальна, низька, напівнизька тощо).
15.10.4. Версія в рамках варіанту згруповує транспортні засоби з такими однаковими характеристиками:
1) повна маса транспортного засобу;
2) візок або комбінації візків транспортних засобів, в яких частина повної маси транспортного засобу, що припадає на одну вісь залежно від відстані між двома осями двовісного візка становить:
а) 11 тонн, якщо відстань між осями менш як 1,0 метр;
б) 16 тонн, якщо відстань між осями не менш як 1,0 метр, але не більше як 1,3 метра;
в) 18 тонн, якщо відстань між осями не менш як 1,3 метра, але не більше як 1,8 метра;
г) 20 тонн, якщо відстань між осями більш як 1,8 метра;
3) візок або комбінації візків транспортних засобів, в яких частина повної маси транспортного засобу, що припадає на одну вісь залежно від відстані між двома осями тривісного візка становить:
а) 21 тонна, якщо відстань між осями менш як 1,3 метра
б) 24 тонни, якщо відстань між осями не менш як 1,3 метра, але не більше як 1,4 метра;
Характеристики транспортних засобів, які призначені для нормального використання на автомобільних дорогах України, відповідають таким державним будівельним нормам і правилам:
ДБН В.2.3-4-2000 Споруди транспорту. Автомобільні дороги;
ДБН В.2.3-5-2001 Споруди транспорту. Вулиці та дороги населених пунктів.
4) призначення, кількість та розташування стосовно осей: підйомних, тягових, керованих.
15.11. Загальні вимоги для всіх категорій засобів
15.11.1. Якщо транспортний засіб визначають як належний до кількох категорій за повною масою або кількістю місць для сидіння, або за обома цими характеристиками, виробник для визначення варіанту або версії може застосувати критерії однієї або іншої категорії.
Приклади:
1) тип транспортного засобу «А» може бути затверджений як N1 (з повною масою не більш як 3,5 тонни) та N2 (повною масою у 4,2 тонни). В такому випадку ознаки, наведені для категорії N1, можуть застосовуватися також для транспортного засобу, що визначають як належний до категорії N2 або навпаки;
2) тип транспортного засобу «В» може бути затверджений як М1 та М2 відповідно до кількості місць для сидіння (7+1 або 10+1), ознаки, наведені для категорії М1, можна застосовувати також для транспортного засобу, що визначають як належний до категорії М2 (або навпаки).
15.11.2. Тип транспортного засобу категорії N може бути затверджено відповідно до вимог до категорії М1 або М2, що можливо, якщо він призначений для дообладнання у транспортний засіб під час подальшого поетапного складання.
Така можливість стосується лише незавершених засобів, які повинні мати спеціальний код варіанту, наданий виробником базового транспортного засобу.
15.11.3. Познаки типу, варіанту та версії
1) виробник надає буквено-цифровий код, що складається з латинських букв та (або) арабських цифр, кожному типу, варіанту та версії транспортного засобу.
Застосування дужок та дефісів дозволене, лише за умови, що вони не замінюють букву або цифру.
2) повний код повинен бути позначений: тип-варіант-версія, або «ТВВ».
3) ТВВ недвозначно визначає унікальну комбінацію технічних характеристик відповідно до ознак згідно з цією Класифікацією.
4) Якщо транспортний засіб визначають як належний до двох або більше категорій, його виробник може застосовувати один і той самий код для визначення типу транспортного засобу.
5) Виробник не застосовує один і той самий код для більше ніж одного затвердження типу в рамках однієї категорії засобів.
Елементи марковин транспортних засобів
15.12. Кількість знаків для ТВВ
1) кількість знаків не повинна перевищувати:
a) 15 для коду типу транспортного засобу;
б) 25 для коду одного варіанту;
в) 35 для коду однієї версії.
2) повний буквено-цифровий код ТВВ не повинен містити більше ніж 75 знаків.
3) якщо ТВВ застосовано як узагальнений код, лишають проміжки між типом, варіантом та версією.
Приклад такого ТВВ: 159AF[проміжок]0054[проміжок]977К(ВЕ).
16. Найменування і познака транспортних засобів за типом кузовів завершеної, поетапно завершеної конструкції
16.1. Тип кузова завершених та поетапно завершених засобів залежно від їх категорії, призначення зазначають кодом із:
1) двох букв для транспортних засобів загального призначення категорій М, N та O;
2) двох букв та у разі потреби додатково двох цифр спеціальних транспортних засобів.
16.2. Марковини транспортних засобів категорії М1:
16.2.1. АА – седан, що має закритий кузов з салоном, який може мати стояк між боковими вікнами, жорсткий дах, частина якого може відкриватися, 2 або 4 бокових дверей, 4 і більше бокових вікон; в салоні кузова розміщається 4 або більше сидінь у 2 або більше рядів;
16.2.2. АВ – хетчбек, має кузов типу седан (АА) із задніми дверима, які відкриваються вверх, а дах, що має вікно, плавно знижується у напрямку до задньої частини транспортного засобу;
16.2.3. АС – універсал, має закритий кузов з жорстким дахом, виконаний для перевезення як пасажирів так і вантажів, частина якого може відкриватися, 4 і більше бокових вікон, 2 або 4 бокових дверей, задні двері; в салоні кузова розміщається 4 або більше сидінь у 2-х або більше рядах, які у разі перевезення багажу можуть бути складені або демонтовані без застосування звичайних інструментів;
16.2.4. AD – купе, має закритий кузов з жорстким дахом, частина якого може відкриватися, 2 і більше бокових вікон, 2 бокових дверей, може мати задні двері, що відкриваються вверх; в салоні кузова розміщається 2 або більше сидінь в 1 або більше рядів;
16.2.5. АЕ – кабріолет, має відкритий кузов, зі складаним м’яким або жорстким дахом, який фіксується не менш як в 2-х положеннях: перше – дах закриває кузов, друге – дах у складеному стані, 2 і більше бокових вікон, 2 або 4 бокових дверей; в салоні кузова розміщається 2 або більше сидінь в 1 або більше рядів;
16.2.6. AF – транспортний засіб багатоцільового призначення, має кузов, який не належить до кузовів типу АА, АВ, АС, AD, АЕ, призначений для перевезення пасажирів та їхнього багажу або вантажів в єдиному відділенні.
16.2.7. AG ? комерційний універсал, пасажирський транспортний засіб, що має закритий кузов з повністю відділеним багажним відсіком, жорсткий дах, проте частина даху може відчинятися або підніматися; 4 або більше сидінь, розташованих принаймні у два ряди, задні сидіння знімні або із складаними спинками для звільнення платформи для вантажу; 2, 3 або 4 бокових дверей та задні двері; 4 або більше бокових вікон; опорна точка R місця для сидіння водія (відповідно до Правил ЄЕК ООН № 13) має бути принаймні у 750 мм над опорною поверхнею транспортного засобу.
16.3. Марковини транспортних засобів категорій М2 або М3 (автобуси чи тролейбуси)
16.3.1. Транспортні засоби класу І:
1) CA – транспортний засіб, в якому простори для пасажирів розташовано на одному рівні або таким чином, що вони не утворюють двох перехрещуваних рівнів;
2) CB – транспортний засіб (двоповерховий автобус), в якому простори для пасажирів розташовано, принаймні в одній частині, на двох рівнях, що перетинаються, а на верхньому поверсі не передбачено місця для пасажирів, що стоять;
3). CC ? зчленований одноповерховий автобус (тролейбус), транспортний засіб, що складається з двох, або більше жорстких секцій, які напостійно з’єднані між собою та можуть повертатися одна відносно іншої; пасажирські салони кожної секції забезпечують вільне переміщення пасажирів між ними; жорсткі секції можливо роз’єднати тільки в умовах сервісного підприємства чи виробництва із застосуванням спеціального обладнання;
4) CD ? зчленований двоповерховий автобус, що складається з двох, або більше жорстких секцій, які напостійно з’єднані між собою та можуть повертатися одна відносно іншої; пасажирські салони кожної секції забезпечують вільне переміщення пасажирів між ними принаймні на одному рівні; жорсткі секції можливо роз’єднати тільки в умовах сервісного підприємства чи виробництва із застосуванням спеціального обладнання;
5) CE ? автобус (тролейбус) з низькою підлогою, транспортний засіб класів І, ІІ або А, в якому принаймні 35 % простору для пасажирів, що стоять, є простором без сходів та з доступом їх принаймні до одного службового виходу (таке може мати місце в передній секції зчленованого транспортного засобу, або на нижньому рівні двоповерхового транспортного засобу);
6) CF ? двоповерховий автобус з низькою підлогою, що має два поверхи, а в іншому відповідає транспортному засобу за кодом CE;
7) CG ? зчленований автобус (тролейбус) з низькою підлогою, що відповідає транспортним засобам за кодами СС та CE;
8) CH ? зчленований двоповерховий автобус з низькою підлогою, що відповідає транспортним засобам за кодами СD та CF;
16.3.2. Транспортні засоби класу ІІ:
1) CI – одноповерховий транспортний засіб з відкритим верхом; транспортний засіб, що має дах частково або не має взагалі;
2) CJ – двоповерховий транспортний засіб з відкритим верхом; транспортний засіб, що не має даху на всю довжину верхнього поверху;
3). CK ? зчленований автобус (тролейбус);
4) CL ? зчленований двоповерховий автобус;
5) CM ? автобус (тролейбус) з низькою підлогою;
6) CN ? двоповерховий автобус з низькою підлогою;
7) CO ? зчленований автобус (тролейбус) з низькою підлогою;
8) CP ? зчленований двоповерховий автобус з низькою підлогою;
16.3.3. Транспортні засоби класу IIІ:
1) CQ – автобус;
2) CR – двоповерховий автобус;
3) CS ? зчленований автобус;
4) CT ? зчленований двоповерховий автобус.
16.3.4. транспортні засоби класу A:
1) CU – автобус;
2) CV ? автобус з низькою підлогою.
16.3.5. транспортні засоби класу B:
1) CW – автобус.
16.3.6. Марковини незавершених транспортних засобів:
1) СХ - шасі автобуса - незавершений транспортний засіб у вигляді лонжеронної рами або трубчастої ферми, з двигуном та трансмісією, осями, призначений для укомплектування кузовом відповідно до вимог перевізника.
16.4. Марковини транспортних засобів категорій N:
16.4.1. BA – транспортний засіб категорії N1, N2 або N3, який призначено винятково або переважно для перевезення вантажів. Він також може буксирувати причепи як тягач;
16.4.2. ВВ – фургон, транспортний засіб, кабіна якого об’єднана з кузовом;
16.4.3. ВС – транспортний засіб для буксирування напівпричепів (трактор або сідельний тягач), означає тягач, призначений винятково або переважно для буксирування напівпричепів;
16.4.4. BD – транспортний засіб для буксирування причепів (дорожній трактор, або баластний тягач) означає тягач, призначений переважно для буксирування причепів, окрім напівпричепів. Він також може мати платформу для встановлення вантажу (баласту);
16.4.5. ВЕ – пікап вантажний, транспортний засіб, повна маса якого не більш як 3500 кг, в якому місця для сидіння та вантажний простір розташовано у різних відсіках;
16.4.6. ВХ – шасі з кабіною або шасі-капот, незавершений транспортний засіб, у якого є лише кабіна (повністю або частково), шасі, силова передача, осі, призначений для укомплектування кузовом відповідно до потреб транспортного перевізника.
16.5. Марковини транспортних засобів категорій О:
16.5.1. DA – напівпричіп; причіп, виконаний таким чином, щоб приєднуватися до тягача або підкатного візка так, щоб передавати основну вертикальну навантагу на транспортний засіб-тягач або на підкатний візок.
З’єднувальний пристрій, який використовується для такої комбінації засобів, має складатися з поворотного шворня та сідельно-зчіпного пристрою.
16.5.2. DB – причіп із дишлом; причіп, що має принаймні дві осі, одна з яких – керована:
1) обладнана зчіпним пристроєм, який може переміщатися вертикально (зв’язаний з причепом) та
2) який передає менше як 100 даН статичної вертикальної навантаги на транспортний засіб-тягач.
16.5.3. DC – причіп центроосьовий ? причіп з центральним розташуванням осі (осей) близько до центру мас транспортного засобу таким чином, що на транспортний засіб-тягач за умови рівномірної навантаги передається лише статична вертикальна навантага, яка не перевищує 10 % навантаги, що відповідає повній масі причепа, або навантага в 1000 даН залежно від того, що менше.
16.5.4. DE – причіп із жорстким дишлом; транспортний засіб з однією віссю або групою осей, обладнаний дишлом, що передає статичну навантагу, яка не перевищує 4000 даН, на транспортний засіб-тягач відповідно до конструкції та який не відповідає визначенню центроосьового причепа.
З’єднувальний пристрій, який слід застосовувати для такої комбінації засобів, не повинен складатися з поворотного шворня та сідельно-зчіпного пристрою.
16.6. Транспортні засоби особливого призначення:
16.6.1. SA – транспортний засіб для відпочинку (кемпер ? автомобіль-будинок) ? транспортний засіб особливого призначення з житловим приміщенням, що містить принаймні таке устатковання: стіл та місця для сидіння, спальні місця, які можуть бути улаштовані з сидінь, обладнання для приготування їжі та вмістини для зберігання майна. Таке устатковання жорстко кріплять у салоні; проте стіл може бути знімним (складаним);
16.6.2. SB – броньований транспортний засіб ? транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів та (або) вантажів, який відповідає, зокрема, вимогам щодо захисної куленепробивної обшивки;
16.6.3. SC – швидка медична допомога (ambulance) ? транспортний засіб категорії М для перевезення хворих або травмованих людей, що має для цього спеціальне обладнання; відсік для пацієнтів повинен відповідати технічним вимогам стандарту ДСТУ 7032:2009 «Колісні транспортні засоби – Автомобілі швидкої медичної допомоги та їхнє устатковання – Технічні вимоги та методи випробування», крім розділу 6.5 «Перелік обладнання»;
16.6.4. SD – катафалк ? транспортний засіб категорії М для перевезення покійних, що має для цього спеціальне обладнання;
16.6.5. SE – житловий причіп (караван) – причіпний транспортний засіб категорій О, призначений для експлуатування на дорогах як пересувне житлове приміщення;
16.6.6. SF – пересувний кран (автокран) – транспортний засіб категорії N3, не призначений для перевезення вантажів, обладнаний краном, перекидний момент якого не менш як 400 кілоньютонометрів;
16.6.7. SH – транспортний засіб, призначений для перевезення інвалідів на візках – транспортний засіб категорії М1, призначений або спеціально переобладнаний для розміщення однієї або кількох осіб, які під час руху сидять у візках;
16.6.8. SG – інші транспортні засоби особливого призначення;
16.6.9. SJ – підкатний візок (для напівпричепа), транспортний засіб категорії О, обладнаний сідельно-зчіпним пристроєм для підтримки напівпричепа з метою його перетворення на повний причіп;
16.6.10. SK - причіп для перевезення нестандартних вантажів, транспортний засіб категорії О4, призначений для перевезення нероздільних вантажів, що є предметом обмежень стосовно швидкості та руху дорогами через свої розміри.
Це визначення також охоплює модульні причепи з гідроурухомленням незалежно від кількості модулів.
16.6.11 Затвердження типу не має:
1) підкатний візок; якщо інше не визначено законодавством стосовно їх малих серій;
2) жорстко зчеплений причіп;
3) причіп, у якому перевозять пасажирів дорогами (в Україні таке перевезення пасажирів заборонено).
16.7. Цифри для доповнення кодів, які слід застосовувати для марковин різних видів кузовів
01 Кузов-платформа;
02 З перекиданням на бік;
03 Кузов вагонного типу;
04 Ізотермічнний кузов з термоізольованими стінками та обладнанням для підтримування внутрішньої температури;
05 Ізотермічнний кузов з термоізольованими стінками, але без обладнання для підтримування внутрішньої температури;
06 Із тентом;
07 Знімний кузов (для змішаних перевезень)
08 Контейнеровоз
09 Транспортний засіб із гаковим підйомником;
10 Самоскид;
11 Цистерна;
12 Цистерна для перевезення небезпечних вантажів;
13 Транспортний засіб для перевезення тварин;
14 Автовоз;
15 Бетонозмішувач;
16 Бетононасос;
17 Лісовоз;
18 Транспортний засіб для прибирання сміття;
19 Транспортний засіб для підмітання, сухого очищення вулиць, вуличної каналізації;
20 Компресор;
21 Транспортний засіб для перевезення човнів;
22 Транспортний засіб для перевезення планерів;
23 Транспортний засіб для роздрібної торгівлі та демонстрації вантажів;
24 Автомобіль-евакуатор;
25 Транспортний засіб з драбиною;
26 Вантажівка-автокран (інший, ніж пересувний кран, визначений у розділі 5 частини А Додатка ІІ);
27 Транспортний засіб з платформою для виконання робіт на висоті;
28 Транспортний засіб з буровою установкою;
29 Причіп з низькою підлогою;
30 Транспортний засіб для перевезення елементів вікон;
31 Пожежний транспортний засіб;
99 Кузов інший, ніж наведені у попередньому переліку."


Еще
Кто читает тему
Пользователей 0
Гостей 0